Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

Зубастики перезирнулися і доволі заусміхнулися. Виглядало це досить моторошно. А в мене по штанах спробували деякі забратися. Довелося взяти малюків на руки. Вони з цікавістю подивилися на їжу. Сая шикнула на них і дрібні не ризикнули йти на стіл.

— Голодні вже?

— Діти завжди голодні.

Зубастикам накрили низький чайний стіл. Малюки швидко з'їли все, що їм дали, і залізли на крісло, в якому я сиділа, і заснули там одним клубком. У мене особливо й апетиту не було після мертвих і від думки, що за мною полюють заради дару. Потрібно попередити дядька і братів. Джеймсу довелося повернутися додому з Діком і Ральфом. Обіцяли прийти за кілька днів. І за одне попередити моїх родичів, щоб посилили безпеку.

Зубастики вночі вляглися спати в мене в кімнаті. Я тільки перенесла в кімнату два крісла. Малюки вночі перебралися на моє ліжко й обліпили мене. Напевно, відчули, що я сплю занадто неспокійно. З ним стало спокійніше, але я все одно не могла вирватися зі сну, який крутився знову і знову. Те як я їду з батьками і бачу смерть мами і батько виштовхує мене в чужий світ. І це весь час по колу.

— Спи, — почула тихий скрекіт Рургла і хтось важчий за кішку притиснув мене до ліжка. Потім ще на ноги парочка таких же лягло. Але тепер я вже провалилася в сон без сновидінь. Не те щоб виспалася. Але прокинулася, коли зубастики прокинулися і стали злазити з мого ліжка. Благо воно полуторне, коли підняла голову зрозуміла, що за ніч усі перебралися на моє ліжко.

— Як спалося? — запитала в них.

— Краще, ніж тобі. Тобі щось погане снилося. Що?

— Як батьки загинули. Точніше я бачила тільки як мама, але знаю, що батько теж загинув тоді. Учора отримала повідомлення, — змахнула сльози.

— Що в ньому було?

— У мене був старший брат по батькові. Він, звісно, зараза та ще, намагався мене вбити, побічно причетний до смерті батьків.

— Не тягни.

— Прислали фотографії з його розчленованим тілом і напис, що я наступна. Брат мав знати, хто батьків убив.

— А йому який сенс від смерті батьків?

— Татко в нас, — задумалася.

— Скотина був?

— Як дядько сказав, собі на умі. Загалом брата він не любив, моїм народженням теж був не задоволений.

— Чому? Ти талановите дитинча.

— Він цього не дізнався. Він хотів сина з даром. Брат був без дару. Думаю, він озлобився і хотів помститися.

— Дядько це хто?

— Брат батька, називається дядько. У них ще є сестра, ви її бачили Ніра. Вона пізня дитина. Батьків не пам'ятає. Їй пощастило, її брат виховав як свою доньку.

Дрібні стали просити погладжувань і ласки. Із задоволенням гладила їх. Вони навіть животики підставляли. І дуже старалися не випускати в мене кігті.

— Нам час на полювання. Нас обіцяли зранку познайомити з перевертнями, щоб нас не чіпали.

— Ви головне запам'ятайте, які тварини належать до домашніх.

— Сказали курей і кролів не чіпати. Решта нам не по зубах і можуть копитом убити.

— Я курей бачила тільки в магазині в обробленому вигляді.

Спустилася разом із зубастиками на перший поверх. Хотілося теж пройтися і подивитися на тварин. На зубастиків реагували по-різному: дорослі насторожено. Діти з бажання потискати.

— Так, дітей потрібно остерігатися, — сказала з усмішкою. — На мене здивовано подивилися. Затискають, ви дуже схожі на котів. Загалом на милих нешкідливих і тих, кого хочеться тискати і гладити. А деякі діти, — на мене налетіла якраз одна дівчинка і міцно стиснула, — не вміють силу розраховувати. Тиша задушиш!

— Вибач тітко Нея. Я скучила.

— Це чиє дитинча?

— Маркуса троюрідна сестра.

— Зі сказаного я зрозуміла тільки сестра.

— Цього достатньо. Їй сім років, дрібна, але сильна.

— А це хто? — запитала Тиша.

Дівчинка спробувала зловити маленького зубастика. Діти, чуючи, що дитинчат перевертнів краще уникати, тікали від неї.

— Тиша, не чіпай зубастиків.

Я потерла ребра. Досі боліли. Вона знову повернулася до мене. Тепер я її взяла за руку і пішла за зубастиками до батька Маркуса і старійшини.

— Дівчата, ви теж встали, — сказав здивовано старійшина.

Я тільки кивнула.

— Так, а це наші щуролови значить.

Старійшина присів і сказав.

— Давайте знайомитися, я старійшина селища, Крон. Крок мій рідний брат, молодший. Про вас я вже попередив дорослих. За дітей я чув попередила Нея. Наші дрібні шибеники погано розуміють чому вас чіпати не можна. Особливо якщо маєте такий милий вигляд. Навіть із такими зубами, повірте для наших кошенят це мило. Тому раджу не кусатися, а тікати від них.  Якщо обернутися і будуть ганятися, полоснути кігтями по дупі. Заживе швидко за одягом не видно шрамів. Правда, Тішо?

— Угу, — промичала дівчинка.

— А хто її вже запнув?

— Молодший брат покусав, нещодавно обернувся і трохи більший за вас.

— Тобто ще зовсім крихітка, — зробила висновок Сая.

— Зубата крихітка, — сказала ображено дівчинка, — не дає себе потягати на руках.

— Не потрібно було його за комірець брати, — стримуючи усмішку сказав Крок. — Це тільки ваша мати може робити. Ну що на ферму? Нея ти з нами?

— Ага, я тварин живцем не бачила.

Ферма мене вразила хіба що запахом. Тому я швидко втекла додому. А потім змогла сходити з Маркусом на роботу і вже забрати свій ноутбук. Усю інформацію, що могли витягнути з повідомлення, вже витягли. А мені потрібно працювати.

Зубастиків удома не було до темряви. Повернулися ситі, втомлені. Одразу пішли у ванну митися і все це мовчки. Я дивилася на цю дію дуже здивовано. Вони навіть розібралися як феном користуватися. Щось мені підказує, що вони розумніші, ніж здаються. Після водних процедур вляглися спати. До того ж дрібні на мене так поглядали, мовляв грілка велика спати хіба не збирається. Подивилася на час і вирішила, що можна і спати, Маркус сьогодні на нічному чергуванні. Тож я теж прийняла душ і забралася в ліжко. Усе зубате сімейство обліпило мене. І я на диво швидко провалилася в сон. Прокинулася різко немов від поштовху, Рургл кігтем мене поколов шию, привертаючи увагу. Я подивилася на нього, у нього очі світилися в темряві, ледь помітними щілинками. Біля дверей хтось був. Двері обережно відчинилися, побачила дівочий силует.