Читати книгу - "Жахослов"

І тоді Конні взяла Сьюзен за руку, а Сьюзен була настільки здивована, що навіть не спробувала забрати її. Конні щосили стиснула її кисть, але сил у неї вже майже не лишилося, і Сьюзен легко могла б висмикнути руку, якби захотіла. Сьюзен було приємно від цієї думки, вона заспокоювала її. Конні повернула голову на подушці й окинула її очима. Вона напружено вдивлялася в сестру і не без зусиль супила брови.

– Я справді тебе люблю, – сказала вона. Наче всупереч самій собі, наче Сьюзен коли-небудь стверджувала зворотне.

– Дякую, – відповіла Сьюзен. – Я тебе теж.

Коли Конні померла, Ґреґ сказав, що поїде і забере Рут зі школи, а Сьюзен може зостатися вдома і підготувати гостьову спальню для дівчинки. Сьюзен спитала, чи не слід навести лад і в решті будинку. Ґреґ відповів: нехай робить так, як вважає за краще.

Рут було шість років, і Сьюзен бачила її кожного Різдва, а відтак, підрахувала Сьюзен, це означає, що вона зустрічалася з дівчинкою цілих шість разів. Вона щороку купувала іграшки для Рут, доки Конні не зауважила, що краще надсилати чек, а вже вона сама підбере для доньки те чи те. Відтоді Сьюзен завжди було цікаво дізнатися під час відвідин на другий день Різдва, що саме вона подарувала племінниці цього року. Одного разу це був калькулятор, другого стетоскоп! Сьюзен подумала, що це надзвичайно розумні подарунки, і теж відчула себе розумнішою, адже мала до них причетність.

І все ж Сьюзен так і не змогла чітко пригадати, який вигляд має Рут – настільки, здавалося, вона змінювалася з року в рік. Утім, ці зміни ніколи не були на краще – чомусь вона все одно залишалась негарною. Сьюзен це подобалося. Відсутність краси означала, що вони мають між собою дещо спільне, а відтак можуть потоваришувати. Від думки, що вони можуть стати друзями, у неї занудило коло серця, адже тепер вона мала на що сподіватися. Вона дійсно хотіла зав’язати дружбу з дівчинкою і боялася зіпсувати все від самого початку.

Коли Ґреґ поїхав, вона вимила помешкання згори донизу – двічі. Вона пересунула всі меблі у вітальні, сподіваючись, що Рут сподобається. Вона знала, що побачить дівчинку маленькою, розгубленою і згорьованою, та все ж сподівалася, що, відсунувши стереосистему подалі від телевізора, створить умови для хоч якоїсь втіхи.

Сьюзен сказала Ґреґові, щоб за десять хвилин до їхнього приїзду зателефонував і попередив її. Але він забув, чи просто не зважив на її прохання, і коли вона почула брязкіт ключів у замку, її охопила майже повномасштабна паніка. Вона глянула в дзеркало, пригладила волосся і поквапилася до вхідних дверей. Потім вирішила, що ні, краще нехай її знайдуть на кухні.

– Ось і ми, ось і ми! – гукнув Ґреґ.

Пригладивши волосся, щоб мати охайніший вигляд, Сьюзен вийшла з кухні.

– Привіт, привіт! – мовила Сьюзен.

– Привіт! – сказав Ґреґ.

Він з легкою усмішкою кивнув на маленьку дівчинку поряд, і змахнув руками, наче джазовий музикант перед виступом. Здавалося, зараз він скаже: «До вашої уваги! Зустрічайте – Рут!»

Сьюзен відчула абсурдне бажання потиснути дівчинці руку. Вона нахилилася і обійняла племінницю. Рут ввічливо відповіла.

– Як доїхали? – спитала Сьюзен.

– Усе було гаразд, – відповів Ґреґ.

– Не потрапили ні в яку негоду? – допитувалася Сьюзен.

– Нас трохи намочило дощем на трасі М3, – сказав Ґреґ.

– Я хочу, щоб ти почувалася тут як удома, – промовила Сьюзен, звертаючись уже не до чоловіка, а до Рут. Дівчинка кивнула.

– Чого бажаєш на вечерю? Ти ж, певно, голодна. Я можу приготувати тобі улюблену страву на вечерю. Яка твоя улюблена?

Рут замислилася і мала визнати, що не має улюбленої страви.

– Тобі подобаються рибні палички?

Рут припустила, що так.

– Зробимо рибні палички.

Вони всі повечеряли рибними паличками, і це була цілком пристойна їжа. Сьюзен поставила Рут безліч запитань. Як справи в школі? Чи гарна в неї школа? Який її улюблений предмет? Улюбленого предмета Рут не мала, так само, як і улюбленої страви. Сьюзен запитувала себе, у чому ж такому обдарована Рут, і припускала, що згодом це з’ясується.

– Мені жаль, що з мамою так сталося, – раптом вихопилося в неї, і при цих словах у неї очі защипало від сліз. Вона сама не знала чому. – Усе, що можна, я зроблю. Усе, що ми можемо з дядьком Ґреґом. Ти знаєш. Ми тут. Ми подбаємо, щоб усе було якнайкраще. Ми не помремо, будемо поряд із тобою назавжди, – потім вона підвелася, щоб прибрати зі столу посуд.

Сьюзен спитала в банку, чи може взяти відгул, щоб доглянути за племінницею, і її інспектор сказав, що вони чудово впораються без неї і вона може брати стільки відгулів, скільки хоче.

– Ми можемо поклеїти у твоїй кімнаті нові шпалери, – сказала Сьюзен. – Аби ти почувалася в спальні, як удома.

Але Рут відповіла, що їй і так усе подобається.

– Ми можемо сьогодні піти разом у кіно. Ти любиш кіно? Любиш ходити по магазинах?

Вони пішли в кіно, вони пройшлися по магазинах. Сьюзен намагалася придумати, чим би ще розважити дівчинку.

– Що б тебе порадувало? – спитала вона дорогою додому, і Рут завмерла на місці й глибоко задумалася, наче це був привід для філософського роздуму, і відповіла, що не знає.

На похоронах Сьюзен змогла вдосталь наплакатися з відчуттям, що виконує сестринський обов’язок. Рут не пролила жодної сльозинки. Зовсім як Конні – та не плакала ні на похороні батька, ні на похороні мами, і на той час Сьюзен навіть захоплювалася нею, але зараз це здавалося неправильним. І доки священик виводив свій «Отче наш», вона напружено вдивлялася в цілковито сухі очі Рут і щомиті бачила холодність Конні. Рут переїхала до них жити, і вона була донькою Конні від і до. Сьюзен знала, що вона ніколи не стане її донькою.

– Гадаю, з дівчинкою щось негаразд, – сказала Сьюзен чоловікові.

– Дай їй час, – відповів Ґреґ. – Вона в жалобі.

– Не думаю, що це нормально, – заперечила Сьюзен.

І вона майже відчула полегшення тієї ночі, коли прокинулась, почувши, як Рут кричить від жаху.

Вона вбігла до кімнати Рут, увімкнула світло. Рут сиділа на ліжку з широко розплющеними очима, затуляючись подушкою, ніби щитом.

– Вона тут, – промовила дівчинка. – Як вона й казала.

– Хто тут?

– Мама, – прошепотіла Рут, навіть не маючи змоги підвести очі на Сьюзен. Вона була настільки налякана, що ледь змогла промовити це вголос.

Сьюзен сіла на ліжко і розкрила обійми дівчинці, яка просто впала в них.

– Мами тут немає, – сказала Сьюзен. –