Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— І справді ходімо.

За мить вони вийшли на дорогу й помчали до Академії.

 

***

У центрі майданчику роз’їжджав верхи на коні гордовитий Робін. Його біляві кучері виблискували на сонці, але усмішка сяяла яскравіше. Поряд зібралися гвардійці та з неохотою вітали переможця. У команді з ним був наставник, що робило програш менш сумним, але й більш неприємним.

У цю мить мозок Аліси вийшов із ладу. Кінь, тут, живий — як?

— Шумний? — поцікавилася вона, вийшовши вперед.

Замість Робіна, до неї повернувся Нейтер.

— Так. Він був у саду з іншого боку Академії. Їв яблука.

Чи не вперше його хизливий тон не дошкуляв Алісі, бо зараз її думки зосередилися на іншому. Скривившись, вона повернула голову до Саманти.

— Тоді кого в біса знайшли ми?

Приятелька знизала плечима, досі не отямившись від видовища.

— Той був не плямистий.

— Про що ви говорите? — втрутився Нейтер, скривившись.

— Яке тобі діло? Де твій дядько?

Занепокоєна, Аліса й не намагалася добирати слова. Як виявилося, дарма.

— Тут, — відповів збоку Джон.

Він стояв так близько, що точно чув кожне її слово.

— Вибачте, командире, — промовила вона, картаючи себе за неввічливість.

Проте він її перебив:

— Пропустімо це. Що саме ти хотіла сказати?

— Ми з Самантою знайшли у лісі іншого коня, але він був мертвий. Щось дуже велике й жорстоке знівечило його тіло та лишило гнити неподалік від дороги. Там стоїть сморід, за яким ми його й знайшли. Я припускаю… — Аліса завагалася, чи варто їй продовжувати. Можливо, викладач подумає, що вона дурна чи схиблена, але всі сліди й страх дерев вказував тільки на цей висновок. Зрештою, вона наважилася: — Припускаю, що його вбив Звір.

— Звір? — Джон здивовано насупив брови.

Вона кивнула, боячись вердикту командира.

— Я знаю, як це звучить…

Але він вдруге не дав їй закінчити:

— Нейте, іди до Місіс Дараган. Передай, що, можливо, знайшли другий слід. Я зараз піду перевірю, а поки дістань зі складу ще один ящик сам знаєш з чим.

Він кивнув з напруженим виразом і побіг до головного корпусу. Джон тим часом пішов до підвалу. Аліса стояла на місці в сум’ятті. За кілька хвилин командир вийшов звідти з гвинтівкою на плечі та направився в бік дороги. Вона кинулася вслід за ним.

— Може, вам потрібна допомога? Я можу показати, де кінь. Якщо там є Звір…

Джон лише всміхнувся, лагідно, не злісно.

— Не треба хвилюватися. Твоя допомога мені точно не потрібна. Якщо натраплю на Звіра, я його пристрелю. Залишайся в Академії й не виходь за бар’єр.

— Але ж…

Вона хотіла піти з ним. Хотіла довести, що може бути корисною.

— Це наказ, — кинув командир наостанок і вийшов за ворота.

Аліса, зітхнувши, розвернулася до гуртожитку.

 

***

В обід Аліса сиділа за столиком разом зі своїми подругами. Вона встигла розповісти їм про дивну знахідку, але з того часу дізнатися більше так і не вдалося. Дівчата могли лише спостерігати, як Джон зі Стівеном Мортімером, Містером Балемою та кількома гвардійцями зі старших курсів постійно носилися до лісу з ящиками в руках.

Нарешті до них з гуртожитку вибіг Генрі. Вигляд він мав бадьорий.

— Боже, в якій дупі була твоя куртка? — запитала Марія, кривлячись від одного виду.

— Порвав об гвіздок на стіні. Неважливо. Зате я дещо підслухав.

Генрі вмостився на стілець, нахилився над столом і тихо продовжив говорити:

— Вони розставляють капкани на Звіра. Здається, це й справді те чудовисько.

У тоні хлопця звучала химерна радість. Його вся ця ситуація не так хвилювала, як захоплювала.

— Так далеко від кордону? — перепитала Люсі.

— Я сам здивувався, але він дійсно пройшов таку відстань і саме до нас. Можливо, це через той дефект на бар’єрі, про який казала Аліса.

Отже, її видіння мали зв’язок з сучасною реальністю. Аліса заплуталася ще сильніше.

— А він хоча б один? — повела Люсі, згорнувши руки на столі.

— Хтозна. — Він стенув плечима, чухаючи потилицю. — Вони самі навряд чи знають. Думаю, директриса введе заборону на вихід за бар’єр, бо тільки тут ми в безпеці.

Джейн, опустивши вдумливий погляд, почала хитати головою:

— Ні, не в безпеці. Бар’єр робить нас невидимими для тих чудовиськ, але вони спокійно зможуть його перетнути, якщо візьмуть слід чарівника. Звідси випливає, що заборона покидати територію Академії не забариться.