Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

— Мені виписали штраф, а вас просто відпустили, хоча я єдиний, в кого є травми! — Його голос зривається, і він робить крок до нас.

— Що ти від нас хочеш? — Трейсі дивиться на нього з презирством, але я помічаю, як її пальці нервово накручують ланцюжок від сумки на зап’ясті.

— Не розумієш? — Він зводить брови й нахиляється до неї. — Компенсацію!

— Компенсацію? — Трейсі стискає зуби, і в її голосі з’являється виклик. Я ледве стримую себе, бо бачу, як її терпіння підходить до межі.

— Буде тобі компенсація! — вигукує вона раптово, а потім, не чекаючи відповіді, що є сили прописує йому по пиці. Я встигаю лише ахнути.

— Трейсі! — Мій голос розриває тишу, але вже пізно.

— Достатньо?! — Трейсі відкриває свою сумку, дістає з неї кілька купюр і жбурляє в обличчя кривдника. — Ось тобі твої гроші!

Його обличчя заливається червоним, і він робить крок до неї, але раптом отримує ще один удар. Цього разу від Джона.

— Що тут відбувається? — голос Джона звучить так спокійно, що це навіть лякає.

Я раптом відчуваю, як хтось торкається мого плеча. Озираюся й бачу Адама, який дивиться на мене із занепокоєнням.

— Я в порядку, — кажу, обіймаючи його. Його руки трохи тремтять, і я розумію, що він переживає більше, ніж хоче показати. — Як ти дізнався, де ми? 

Незважаючи на все, я неймовірно рада бачити Адама тут. 

— Джон відслідкував твоє місце знаходження, — пояснює він, відходячи на крок. — Ви в порядку?

— Так, — відповідаю, намагаючись виглядати впевнено, але серце калатає в грудях.

Трейсі, здається, нарешті приходить до тями після свого вибуху. Вона дивиться на Джона й Адама, трохи винувато, але швидко повертає собі звичну зухвалість.

— Ви прямо-таки два лицарі, — говорить вона, обмацуючи місце, де її сумка зачепила його руку.

— Завжди будь ласка, — Джон кидає на неї короткий погляд. — Але що ви робили в барі?

— Відпочивали, — Трейсі дивиться йому прямо в очі, намагаючись не здаватися винною.

— Я так розумію, ви чудово відпочили, — саркастично каже Джон, піднімаючи брови.

— Ні, я хочу продовжити веселощі! Келі? — Трейсі обіймає мене, наче нічого не сталося.

— Давай купимо випити і поїдемо до мене? — Намагаюся звучати невимушено, але відчуваю, як погляд Адама буквально свердлить мене.

— Ми на машині, — Джон із Адамом обмінюються поглядами й стають між нами та дорогою.

— По конях! — вигукує Трейсі майже на всю вулицю, засміявшись. Її сміх розряджає напругу, але я бачу, що Адам все ще насторожений.

♡♡♡

 

Через годину мій  будинок наповнився сміхом і шумом.

 Трейсі, тримаючи пляшку вина, кружляла по кімнаті, наче була на вечірці свого життя. Її сміх лунав так голосно. 

— Ось так я би йшла на зустріч із принцом! — Заявила вона, піднімаючи голову й виставляючи ногу вперед. Дівчина хитнулася, але втрималася, лише голосно засміявшись.

— Принц? Ти ж казала, що вони всі нудні, — підколюю її, відпиваючи вино.

— Але я не проти трохи розважитися, — підморгнула вона мені й знову закрутилася.

Я краєм ока помічаю, як за барною стійкою стоять Адам і Джон. Вони виглядають абсолютно чужими у цій атмосфері хаосу й веселощів. Джон дивиться на розкидані подушки на дивані, як на поле бою, а Адам узагалі не зводить із мене погляду. Його напружений вираз обличчя мене трохи дратує.

— Тут завжди таке? — чую, як Джон запитує Адама, але його погляд весь час прикований до Трейсі.

— Це не бардак, а творча атмосфера, — парирую я, кидаючи йому зухвалий погляд.

Адам хитає головою й перехоплює мій погляд.

— А ти б могла хоч раз бути обережнішою?

— Ми ж просто веселимося, розслабся, — відповідаю й повертаюся до Трейсі, яка якраз почала танцювати під щось гучне зі свого телефону.

— Джонатан! — раптом вигукує вона, показуючи на нього пальцем. — Іди сюди, станцюємо!

Помічаю, як Джон хмуриться й відвертається.

— Я? Танцювати? — Питає він, намагаючись уникнути її погляду, але Трейсі цього не приймає. Вона хапає його за руку й тягне до середини кімнати.

— Давай, не соромся! — наполягає вона, і я бачу, як він починає червоніти.

Адам поруч зі мною зітхає, притулившись до барної стійки.

— І як ти це витримуєш?

— Це ж Трейсі, — сміюся я. — Без неї життя було б нудним.

Адам мовчить, але я помічаю, як він нахмурюється, коли я беру келих і роблю ще один ковток.

— Джон, ну! — наполягає Трейсі, і зрештою той здається. Він трохи незграбно починає рухатися в такт музиці, а вона підбадьорює його своїм дзвінким сміхом.

Я дивлюся на них і помічаю, як Джон дивиться на неї. Його очі світяться якоюсь дивною теплотою, і я раптом усвідомлюю: він не просто терпить її витівки.

— Ти це бачиш? — питає Адам, нахиляючись до мене.

— Що саме?

— Як він дивиться на неї.

— Це ж Трейсі. Вона чарівна, навіть коли трохи… дивна, — знизую плечима.

Адам виглядає невдоволеним, але нічого не відповідає.

Тим часом Трейсі вже підстрибнула на диван і почала співати, тримаючи пляшку вина, як мікрофон. Джон стоїть поруч і дивиться на неї з тією ж посмішкою, але його очі видають те, що він так старанно намагається приховати.

— Адаме, може, ти теж потанцюєш? — Підколюю я.

— Я краще подивлюся, щоб ви не перевернули будинок догори дриґом. — Саркастично відповідає чоловік. 

— Тобі треба трохи розслабитися, — відповідаю, відходячи до Трейсі.

 

Моя подруга сяє від щастя, Джон поводиться трохи сковано, а Адам здається роздратованим. Ми так і не поговорили про його батька. Можливо, це через це він такий? 

Завтра мені буде погано через похмілля, та сьогодні я просто хочу веселитися на повну.