Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мете тихо увійшов до палати, де лежав Емір. Його друг виглядав виснаженим, але в очах ще жеврів вогонь. Мете знав – це через Евсун.
— Я поговорив з Евсун, — сказав він, сідаючи на стілець біля ліжка.
Емір одразу підняв голову, напружившись.
— Як вона?
Мете трохи зітхнув.
— Вона дуже тебе кохає… Я ніколи не бачив такого кохання. Вона була засмучена, плакала… Вона дуже перелякалася за тебе.
Емір відчув, як щось защемило у грудях. Його Евсун… Вона завжди ховала свої почуття, намагалася здаватися сильною, але зараз…
— Нехай прийде, — тихо, але впевнено сказав він.
— Я вже владнав. Коли Тулін піде, вона прийде.
— Дякую тобі, брате.
Настала ніч. Тулін, неохоче попрощавшись із Еміром, вирушила до готелю. Вона була впевнена, що її місце біля нього, але зараз їй потрібно було відпочити.
Двері палати прочинилися. Евсун увійшла на м’яких кроках, боячись навіть подихати голосно. Вона підійшла до ліжка і зупинилася, спостерігаючи за його рівним диханням. Здавалося, він спав.
Сльози знову потекли по її щоках. Вона не змогла втриматися і ніжно взяла його за руку, стискаючи пальці, ніби боячись, що він зникне.
— Евсун…
Його голос був слабким, але впевненим.
Вона здригнулася.
— Як ти здогадався, що це я?
Емір слабо посміхнувся.
— Відчув.
Вона провела поглядом по його змученому обличчю, не знаючи, що сказати.
— Як ти?
— Ти прийшла, і стало краще.
Евсун міцніше стиснула його руку.
— Пробач мені…
Емір, не роздумуючи, переплів їхні пальці.
— Не вибачайся. Ти невинна.
— Але ти постраждав через мене…
— Ти не винна в тому, що тебе викрали, — твердо відповів він. — У Туреччині взагалі ніхто не знає, що ти жива… Тобі навіть могилу викопали. Це було нестерпно…
Евсун відвела погляд.
— Краще б і ти не знав…
Емір похитав головою.
— Я не міг жити без тебе, Евсун. Світ став порожнім.
Вона зробила крок назад.
— Я краще піду…
Але він схопив її за руку і притягнув ближче, змушуючи нахилитися до нього. Його голос був напруженим, майже благальним:
— Більше ніколи від мене не йди. Евсун, зрозумій, для мене немає життя без тебе.
Вона заплющила очі.
— Але це важко… дуже важко…
— Так, це важко. Але ми вже пройшли через стільки випробувань. Я не відпущу тебе. Я кохаю тебе, Евсун.
Її губи здригнулися.
— І я тебе… Але це кохання приносить тільки біль…
— То нехай приносить біль.
На її вустах з’явилася слабка усмішка.
Емір теж посміхнувся.
Він стиснув її пальці.
— Після всього, що сталося, я не покину тебе.
Вона здивовано глянула на нього.
— Що ти маєш на увазі?
— Я розлучуся з Тулін.
Евсун різко похитала головою.
— Еміре, не дурій… А як же Омер?
— Скільки є розлучених пар, Евсун? Я буду поруч із сином. Але і з тобою.
Вона опустила погляд.
— Не засмучуйся, це не через тебе, — додав він. — Якби навіть ми з тобою так і не помирилися, ми все одно б розлучилися.
Вона мовчала.
— Що буде далі?
— Ми повернемося в Стамбул. Всі дізнаються, що ти жива. А потім… ми розкажемо всім, що закохані.
Евсун похитала головою.
— Еміре, не варто поспішати…
Він подивився їй у вічі.
— Варто, Евсун. Я мало не втратив тебе.
Її серце стислося. Вона розуміла, що це лише початок нової боротьби. Але тепер у них був шанс.
І вона не могла його відпустити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.
