Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 67: В тіні ночі . Ніч Евсун й Еміра

 

У палаті стояла напружена тиша. Емір сидів на ліжку, дивлячись у вікно, коли двері відчинилися, і до нього увійшла Тулін. Вона виглядала стурбованою, але все ще намагалася зберігати спокій.

— Як ти, коханий? — запитала вона, підходячи ближче.

Емір перевів на неї погляд. Він зітхнув, збираючись із думками.

— Добре… Тулін, нам потрібно поговорити.

— Давай, я слухаю, — відповіла вона, присівши на край ліжка.

— Я хочу розлучення, Тулін.

Вона здригнулася, але її погляд залишався холодним, ніби вона не хотіла показати справжні емоції.

— У тебе є інша?

Емір вирішив не брехати.

— Буду чесним із тобою. Так, є.

Тулін напружено стиснула губи.

— І як давно?

— Достатньо давно…

Тулін опустила погляд, намагаючись зібратися з думками.

— Гаразд… — її голос був тремтячим, але вона намагалася не показати, наскільки боляче їй це чути. — А як же Омер?

— Я братиму участь у його житті як батько, — впевнено відповів він.

Вона більше не сказала ні слова, просто піднялася і вийшла.

У коридорі лікарні її серце розривалося. Вона намагалася втримати сльози, але вони самі котилися по її щоках.

Раптом поруч опинилася Евсун.

— Тулін? Що сталося?

Тулін підняла на неї заплакані очі.

— Ми розлучаємося… — прошепотіла вона. — У Еміра є інша… Якби ж тільки знати хто…

Евсун відчула, як серце стислося.

— Евсун, допоможи мені дізнатися, хто вона, — попросила Тулін, дивлячись їй просто у вічі.

Евсун на мить завмерла, але потім кивнула.

— Гаразд…

— Обіцяєш?

Евсун ледь чутно відповіла:

— Обіцяю…

Вона глибоко вдихнула і додала:

— Зараз ти повертайся в Туреччину. Незабаром Емір приїде до тебе.

Тулін зітхнула і, не сказавши більше ні слова, пішла.

Евсун майже вибила двері в палату, увірвавшись до Еміра.

— Що ти робиш?! — її голос тремтів від злості та тривоги.

Емір підвів голову.

— Евсун? Що сталося?

— Ти сказав Тулін про розлучення! Вона засмучена! Владнай  це!

Емір уважно подивився на неї, потім похитав головою.

— Чому ти завжди думаєш про всіх, крім себе? Ти теж нещасна.

Евсун стиснула кулаки.

— Такий у мене характер.

Емір раптом взяв її за руку, змусивши подивитися йому в очі.

— Евсун, дозволь хоч раз попіклуватися про тебе.

Він ніжно провів пальцями по її обличчю.

— Евсун, кохана… Скоро ми будемо разом.

Він нахилився ближче і поцілував її.

Вона здригнулася, але не відштовхнула його. Його губи були теплими, знайомими… Вона тонула в цьому відчутті, але глибоко всередині все ще залишався страх.

— Я боюся, Еміре…

— Не бійся.

— Як ми всім про це розкажемо? Яка буде їхня реакція?

Емір взяв її обличчя в долоні.

— Немає різниці, що вони подумають. Ти будеш зі мною. Це головне.

Минуло два дні.

Еміра виписали з лікарні. Тулін повернулася в Туреччину.

Евсун залишилася поруч. Вони зняли номер у готелі на два дні, адже лікарі вважали, що Еміру ще зарано повертатися до звичайного життя.

У кімнаті панувала напівтемрява.

Емір скинув сорочку, і Евсун обережно обробила його рану. Він ледь здригнувся від дотику її пальців, але мовчав.

— Тобі боляче? — запитала вона, дивлячись йому в очі.

Він усміхнувся.

— Ні. Ти поруч. Чого мені має бути боляче?

Вона не змогла втримати посмішку.

Його погляд став ніжнішим.

— Я дуже скучив за тобою… за твоїм запахом… за кожною миттю поруч із тобою…

Емір нахилився і поцілував її.

Спочатку ніжно, боязко, але потім вже не зміг зупинитися.

Вона відповіла на поцілунок, відчуваючи, як її тіло тремтить від знайомого тепла.

Його руки ковзнули по її талії, притискаючи ближче.

Цієї ночі вони належали тільки одне одному.

І це було прекрасно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍