Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

який, не привертаючи нічиєї уваги, сидів при стіні.

Здається, пана Кремену все це не вельми й зачепило. Він, очевидно, чудово знав, що його оселя не стоятиме порожньою ще багато прийдешніх вечорів, доки цю загадку не обсмокчуть до найменших дрібниць.

— І що це ти тут виробляєш, пане Підгорбине? — запитав він. — Відлякуєш моїх клієнтів і б’єш посуд під час якихось акробатичних номерів!

— Мені страшенно прикро, що я завдав усім стільки клопоту, — відповів Фродо. — Це вийшло цілком ненавмисно, запевняю! Просто дуже невдалий випадок.

— Гаразд, пане Підгорбине! Та якщо ти знову зберешся викидати тут якісь коники, чи показувати фокуси, чи як воно вже там називається, то найліпше заздалегідь попередь людей і мене. Ми тут трохи підозріливі до всього незвичного — моторошного, якщо ти мене розумієш; і не можемо отак зненацька до такого звикнути.

— Нічого такого я вже не чинитиму, пане Кремено, обіцяю. А тепер, гадаю, найліпше мені піти спати. Нам доведеться рано вставати. Подбаєш про те, щоби наші поні були готові до восьмої?

— Добре! Та перш ніж ти підеш, я хотів би переговорити з тобою наодинці, пане Підгорбине. Я оце щойно згадав те, що повинен був тобі передати. Сподіваюся, ти зрозумієш усе правильно. Зараз залагоджу кілька справ, а потому, якщо ти не проти, зазирну до твоєї кімнати.

— Звісно! — сказав Фродо, та серце його тенькнуло.

Він гадав, скільки приватних розмов іще чекає на нього перед сном і що з них вийде. Можливо, всі ці люди змовилися проти нього? Тепер навіть за товстим обличчям Кремени йому почали ввижатися приховані темні задуми.

Розділ 10

Бурлака

родо, Піпін і Сем подалися назад до вітальні. Світла ніде не було. І Мері там теж не виявилося. Щойно роздмухавши до яскравого полум’я жарини, які ледве жевріли, та підкинувши туди кілька оберемків хмизу, вони побачили, що разом із ними до кімнати ввійшов Бурлака. Онде він — преспокійно сидить собі у кріслі біля дверей!

— Здоровенькі були! — озвався Піпін. — Хто ти і чого тобі треба?

— Мене звуть Бурлакою, — відповів той, — і, хоча він про це, можливо, забув, ваш друг обіцяв погомоніти зі мною у спокійному місці.

— Ти сказав, що я можу почути те, з чого потому матиму користь, якщо не помиляюся? — мовив Фродо. — Що ти хочеш мені розповісти?

— Кілька речей, — відповів Бурлака. — Та вони, звісно, мають свою ціну.

— Тобто? — різко запитав Фродо.

— Не тривожся! Ідеться лишень ось про що: я розповім вам те, що знаю, і дам кілька порад — а ви за це мене винагородите.

— І яка ж то має бути винагорода, прошу пана? — перепитав Фродо.

Тепер гобіт запідозрив, що втрапив до шахрайської пастки, і йому допікала невтішна думка, що він узяв у дорогу надто мало грошей. Навіть повна сума, що її він її мав при собі, ледве чи задовольнить цього шельму, а Фродо ж не міг віддати жодної монетки.

— Вона не буде для тебе обтяжливою, — відказав Бурлака, повільно всміхаючись, ніби відгадав думки Фродо. — І полягатиме ось у чому: я буду при вас, доки сам захочу від вас піти.

— Ох, невже? — відповів Фродо зі здивуванням, але без особливої втіхи. — Навіть якби нам потрібен був іще один супутник, я нізащо би на таке не погодився, не дізнавшись достеменно, хто ти такий і яке тобі до нас діло.

— Чудово! — скрикнув Бурлака, закидаючи ногу на ногу та зручно вмощуючись у кріслі. — Здається, ти нарешті остаточно прийшов до тями, і це добре. Досі ти був надто легковажний. Гаразд! Я розповім тобі те, що мені відомо, а рішення про винагороду покладаю на тебе. Можливо, ти сам радо мені її запропонуєш, коли вислухаєш мене.

— Тоді розповідай! — мовив Фродо. — Що тобі відомо?

— Забагато, забагато всіляких темних речей, — похмуро відповів Бурлака. — Та щодо вашої справи...

Він підвівся, підійшов до дверей, швидко відчинив їх і визирнув у коридор. Потому зачинив і знову сів.

— У мене дуже добрий слух, — продовжив, стишивши голос, — і хоча я не вмію зникати, проте вполював чимало обережних диких істот, а коли хочу, то зазвичай можу бути невидимим. Отож, цього вечора мені трапилося бути по той бік живоплоту на Дорозі на захід од Брі, коли раптом четверо гобітів спустилися з Пагорбів. Не варто повторювати все, що вони розказували старому Томові Бомбадилу й одне одному; та дещо з того мене зацікавило. Один із них сказав: І, будь ласка, пам’ятайте, що прізвище Торбин згадувати заборонено. Я пан Підгорбин, якщо вже мене доведеться якось називати. Це так мене зацікавило, що я пішов слідом за ними аж сюди. Прослизнув через браму відразу після них. Можливо, пан Торбин має чесну причину, щоби залишити своє ім’я деінде, і коли це так, то я порадив би йому та його друзям бути якомога обережнішими!

— Не розумію, чому моє ім’я мало би цікавити когось у Брі, — сердито сказав Фродо, — і мені ще доведеться з’ясувати, чому ти цікавишся ним. Можливо, пан Бурлака має чесну причину, щоби шпигувати й підслуховувати, і коли це так, то я порадив би йому її пояснити!

— Влучна відповідь! — сказав сміючись Бурлака. — Та пояснення тут просте: я розшукував гобіта на ім’я Фродо Торбин. І хотів знайти його швидко. Я довідався про те, що він виносить зі Ширу, — ну, про таємницю, яка стосується мене та моїх друзів. Отож, не дури мене! — вигукнув він, коли Фродо підвівся зі свого місця, а Сем підскочив, насупившись. — Я охоронятиму цю таємницю дбайливіше, ніж ви. А охорона їй потрібна! — він нахилився вперед і подивився на них. — Стежте за кожною тінню! — сказав, знову стишивши голос. — Чорні вершники вже проминули Брі. Кажуть, у понеділок один із них заїхав сюди зі Зеленшляху, а другий з’явився тут згодом, над’їхавши Зеленшляхом із півдня.

Запала тиша. Нарешті Фродо озвався до Піпіна та до Сема:

— Мені слід було здогадатися про це бодай із того, як нас привітав воротар. Та і власник заїзду щось чув. Чому би він інакше наполягав, аби ми долучилися до товариства? І чому, хай йому