Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

— Так було би найкраще, — погодився Бурлака. — Я би не дозволив вам зайти до зали, якби міг; але господар не дозволив мені ні побачитися з вами, ні передати вам записку.

— Гадаєш, він... — почав Фродо.

— Ні, я не думаю, що старий Кремена може заподіяти комусь шкоду. Він просто не любить загадкових волоцюг — таких, як оце я.

Фродо збентежено глипнув на нього.

— Адже у мене доволі шахраюватий вигляд, чи не так? — сказав Бурлака, скрививши губи та дивно блиснувши очима. — Проте, сподіваюся, ми запізнаємося близько. А коли запізнаємося, то, сподіваюся, ти поясниш мені, що трапилося, коли ти закінчував свою пісню. Бо та дрібна витівка...

— То була чистісінька випадковість! — урвав його Фродо.

— Цікаво, — мовив Бурлака. — Випадковість, кажеш... Та випадковість поставила тебе в небезпечне становище.

— Не гірше за те, в якому я вже був, — відповів Фродо. — Я знаю, що ці вершники переслідують мене; а тепер принаймні вони загубили мій слід і поїхали геть.

— Не надто на це сподівайся! — різко відказав Бурлака. — Вони повернуться. І їх буде більше. Є й інші. Я знаю, скільки їх. Я знаю цих Вершників, — він замовкнув, і очі його стали холодними та суворими. — Але й тут, у Брі, є така публіка, якій довіряти не слід, — продовжив Бурлака. — Біл Папоротняк, приміром. Його у Краї Брі супроводжує лиха слава, а вдома у нього збираються дивні відвідувачі. Ви, напевно, помітили його серед присутніх: смаглявого чолов’ягу з глумливою усмішкою. Він було дуже зблизився з одним чужинцем із півдня, і вони разом вислизнули з зали відразу після твоєї «випадковості». Не всі південці мають добрі наміри, а щодо Папоротняка — він продасть будь-що та будь-кому і здатен на підлість навіть заради розваги.

— Що саме продасть Папоротняк, і який узагалі він має стосунок до моєї «випадковості»? — запитав Фродо, продовжуючи вдавати, ніби не розуміє натяків Бурлаки.

— Новини про тебе, звісно, — відповів Бурлака. — Розповідь про твою виставу дуже зацікавить певних людей. Після того їм ледве чи буде складно вгадати твоє справжнє ім’я. І, здається мені, вони почують про це ще до закінчення сьогоднішньої ночі. Цього досить? Можете чинити з моєю винагородою, як вам заманеться: взяти мене за провідника чи ні — вирішувати вам. Але, до слова, я дуже добре знаю всі терени між Широм та Імлистими Горами, бо мандрував там багато років. Я старший, ніж можна судити з мого вигляду. І можу виявитися корисним. Після сьогоднішньої ночі вам доведеться зійти з протореної дороги: ті вершники не спускатимуть із неї очей ані вдень, ані вночі. Ви, може, й утечете з Брі, вам, може, навіть дозволять іти вперед, доки світитиме сонце, та далеко ви не зайдете. У нетрях, десь у якомусь темному закутку, де нізвідки ждати допомоги, вони наздоженуть вас. Ви хочете, щоби вони вас знайшли? Вершники — страхітливі!

Гобіти дивилися на нього і з подивом помітили, що його обличчя пересмикнулося від болю, а руки стисли бильця крісла. У кімнаті запанували тиша та безрух, навіть світло пригасло. Якийсь час Бурлака просидів із невидючими очима, ніби блукав десь у далеких спогадах чи прислухався до звуків далекої Ночі.

— Авжеж! — скрикнув він за мить, розгладивши руками чоло. — Мабуть, я знаю про цих переслідувачів більше, ніж ви. Ви боїтеся їх, але боїтеся замало — поки що. Завтра вам доведеться втікати, якщо зможете. А Бурлака може провести вас такими шляхами, якими рідко хто ходить. То він потрібен вам?

Запала важка тиша. Фродо не відповідав; його розум був потьмарений від сумнівів і від страху. Сем спохмурнів і дивився на свого пана, та, не витримавши, заговорив:

— З твого дозволу, пане Фродо, я би сказав ні! Оцей Бурлака тут — він застерігає і радить бути обачними; на це я скажу так, і почнімо з нього. Він прийшов із Нетрів, а я ніколи нічого доброго про таких людей не чув. Йому щось відомо — це зрозуміло, — відомо навіть більше, ніж мені хотілося 6; але це не причина дозволяти йому вести нас кудись у якийсь темний закуток, де нізвідки ждати допомоги, як він сам каже.

Піпін нетерпеливився і почувався геть незатишно. Бурлака не відповідав Семові, натомість звернув свій пронизливий погляд на Фродо. Той стрівся з ним очима й відвернувся.

— Ні, — повільно сказав він. — Я не згоден. Думаю... думаю, ти не той, за кого видає тебе зовнішність. Ти почав розмовляти зі мною як брієць, але голос твій змінився. Та в одному Сем правий: ти радиш нам бути обережними і водночас просиш повірити тобі. Навіщо ця машкара? Хто ти? Що ти насправді знав... знаєш про мої справи, і звідки?

— Урок обережності засвоєно на відмінно, — мовив Бурлака з похмурою посмішкою. — Та обережність — це одне, а нерішучість — зовсім інше. Ви ніколи не дістанетеся до Рівендолу самотужки, і довіра до мене — єдиний ваш шанс. Ви мусите ухвалити якесь рішення. Я відповім на деякі ваші запитання, якщо це допоможе вам. Але чому ви маєте повірити моїй історії, якщо не довіряєте мені вже? Все одно, ось...

Тієї миті у двері постукали. Прийшов пан Кремена зі свічками, а за ним стояв Ноб із посудинами, наповненими гарячою водою. Бурлака відступив у темний куток.

— Я прийшов сказати вам на добраніч, — мовив господар заїзду, ставлячи свічки на стіл. — Нобе! Занеси воду до кімнат!

Пан Кремена ввійшов досередини і зачинив за собою двері.

— Тут таке діло... — почав він, вагаючись і помітно хвилюючись. — Якщо я заподіяв якусь шкоду, то мені прикро, справді. Та одне тягне інше, і ви з цим погодитесь, а я людина заклопотана. Проте цього тижня в моїй пам’яті спливли, як мовиться у приказці, аж дві речі, тож я сподіваюся, що не запізно. Бачте, мене попросили зустріти гобітів зі Ширу, зокрема одного на ймення Торбин.

— А який це має стосунок до мене? — запитав Фродо.

— Ах! Тобі краще знати, — по-змовницьки відповів господар. — Я тебе не викажу, проте мені сказали, що цей Торбин подорожуватиме під іменем Підгорбина, а ще описали його, і ти цьому опису цілком