Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

Чоловіки переглянулись, вони зрозуміли одне одного і обмінялись тільки кивком голови.

— Вмикаю, — сказав Алекс відкрив клапан і постояв секунду, впевнюючись, що все працює, схопив амулет Ліри, який вже світився яскравіше, побіг до коридору.

Але довго бігти чоловік не міг. Операція пройшла буквально вчора, череп нещадно болів, тільки Алекс робив крок. Він тримався за голову і стримував блювоту. Знеболююче довго його тримало, поки чоловік сидів спокійно, не тоді, коли він нісся з однієї будівля до іншої. Посеред двору його все ж таки зтошніло. Він зупинився на пів хвилинки, перевести дух і спорожнити шлунок, проте полегшення не приходило. Піднявши голову, Моро побачив, що павутинка смарагділа на фоні сірого похмурого неба. З кожною секундою вона сяяла більше і більше, і насичення кольору і світло розповзалось по всьому місту, малюючи зелену павучу сітку на небі. 

Моро продовжив бігти і подумках радів, в грудях лоскотала гордість. Якщо все спрацювало, якщо він ніде не помилився… На зустріч чоловіку вийшло кілька медсестр, вони запропонували допомогу, але Алекс відмовився. Не дивлячись на адську біль, Моро не хотів допомоги. Моро бажав одного — завершення.

Хіба не зрозуміло, чого хотів Аїд? Чого він хотів від Моро? Чого йому треба? О, Моро це знав. Ледь не втрачаючи свідомість від болю, яка засліпила йому око, чоловік дійшов до реанімаційної палати Ліри.

— Вона геть слаба, а аура не стабільна, — сказала лікарка пілігрима.

— Я хочу зайти до неї, — впевнено сказав чоловік і зайшов до палати. Аурометри запищали, вказуючи на високу концентрацію аури. Не зважаючи на різкий запах стерильності, Моро відчув запах гіркоти. Він надходив і від Ліри, і від Алекса.

— Що ви робите? Їй не можна  робити перехід! — викрикнула лікарка.

— Готуйте для неї операційну, я з нею піду у поход, — сказав чоловік і став на коліна біля ліжка доньки, — залиште нас вдвох.

Дівчинка зливалась з білою постіллю, а світле волосся неохайно лежало на подушці.

— Нічого не бійся, доню, не бійся, тобі нема чого боятись, — шепотів батько і вклав в її ручку амулет, який вже від сяйва нагрівся і до почервоніння пік пальчики, — Я буду поруч, ми зробимо це разом. Ну?  — піднявши голову, Моро відчув, шо в очах його темніє, він ніби провалювався у страшенну пітьму, а у вухах знову зазвучав той самий крик і вереск. Інженер зібрав рештку сил і вже голосніше і впевненіше промовив: — Аїд, ось знак життя і душі від мене. Ти обіцяв. Я надихну тебе силою…

Алекс і Ліра, магічним чином зникли з палати.