Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 68: Сила кохання . Всі дізнались про кохання Еміра й Евсун

 

Ранок видався тихим і теплим. Перші промені сонця проникали крізь фіранки, ніжно ковзаючи по обличчю Евсун. Вона повільно відкрила очі й одразу відчула, як теплі руки Еміра обіймають її.

— Евсун, кохана моя… — прошепотів він, проводячи пальцями по її щоці.

Вона вперше за довгий час усміхнулася так щиро, як раніше. Її серце було наповнене щастям, але водночас у глибині душі жевріла тривога.

— Еміре, дев’ята година… Ми запізнюємось на літак!

Емір ліниво потягнувся й усміхнувся.

— Я взяв квитки на першу годину дня.

Евсун здивовано підняла брови:

— Ти хитрун! Чому раніше не сказав?

Вони обоє засміялися, але потім вираз обличчя Евсун змінився. Її очі наповнилися хвилюванням.

— Що трапилось, кохана? — запитав Емір, нахиляючись ближче.

— А що, якщо все буде не так добре, як ми уявляємо?

Емір ніжно взяв її обличчя в долоні й заглянув у саму душу її тривожних очей.

— На цей раз все буде добре, Евсун. Ми зможемо подолати всі труднощі, якщо будемо разом. Ти віриш мені?

Вона глибоко вдихнула і, дивлячись йому у вічі, ледь чутно прошепотіла:

— Вірю.

Минуло кілька годин.

Літак приземлився в Туреччині, і вони одразу попрямували до маєтку, де на них чекала сім’я. Евсун відчувала, як з кожним кроком її серце б’ється все швидше. Вона знала, що ця зустріч буде непростою.

Коли вони увійшли в будинок, першим їх побачив Селім. Його очі округлилися від шоку, а потім він миттєво підбіг і міцно обійняв Евсун.

— Евсун! Ти жива!

Емір трохи напружився, спостерігаючи за цією сценою, але нічого не сказав.

— Так, Селіме, я жива…

— Як ти?

— Все добре.

Але справжній шквал емоцій почався, коли Евсун побачила Айше.

— Донечко, моя рідна… — голос її матері затремтів, і вона, вся в сльозах, кинулася обіймати доньку. — Дякувати Богу, ти жива!

Левент, що стояв поруч, теж підійшов ближче й, не стримуючи емоцій, міцно обійняв сестру:

— Евсун, як добре, що ти повернулася… Ми всі думали, що тебе більше немає…

Емір стояв поряд, уважно спостерігаючи за їхньою реакцією. Його погляд став серйозним. Він знав, що зараз буде непростий момент, але вагатися було пізно.

— Ми хочемо дещо сказати вам.

Айше стривожено подивилася на нього:

— Діти, що сталося?

Емір міцно стиснув руку Евсун, перед тим як промовити:

— Ми з Евсун кохаємо один одного і будемо разом.

Настала глибока тиша.

Усі присутні завмерли, немов не вірячи своїм вухам.

Першою заговорила Айше. Її голос був повен болю і нерозуміння:

— Що ви таке кажете? — Вона глянула на доньку, сподіваючись, що та заперечить. — Евсун, це правда?!

Евсун трохи опустила голову, але потім підняла погляд і тихо промовила:

— Так, мамо…

Айше похитнулася, наче від сильного удару.

— Ти жартуєш… — її голос зірвався. — Емір одружений! У нього є син!

Вона озирнулася на всіх присутніх, ніби шукаючи підтримки.

— Ні! Цього шлюбу не буде! Це неможливо!

Емір зробив крок уперед, намагаючись заспокоїти ситуацію, але Айше підняла руку, зупиняючи його.

— Ви не можете цього зробити…

Евсун відчула, як серце стискається від болю. Вона знала, що цей момент настане, але ніхто не міг підготувати її до такого.

Емір глянув на неї й міцно стиснув її руку, показуючи, що не відступить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍