Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Розділ 37. У правій вежі

Тіло Бікі поступово тануло. Ставало прозорим. Незабаром лише Платонова куртка лежала на тому місці, де знаходилася жінка. Навіть плями крові не лишилося. Тільки дірка, яку прорізав гострий кристал. Тобто, зрозуміло, розтанув і зник аватар Бікі. Платон сподівався, що вона просто вийшла з гри. Можливо, зараз зняла з голови віртшолом, можливо, лайнулася, що не вийшло вижити у «Віртуозній Грі», піднялася й пішла пити каву. Або гуляти з дитиною, або ще щось робити. Хоча, мабуть, це не так. Вона, напевно, зараз у ящику-капсулі в офісі Гармаша.

- Вона померла, - глухо промовив Інстант, наче почувши його думки, - насправді. В реалі. 

Платон кинув на чоловіка погляд. Недовірливо спитав: 

- Ти хочеш сказати, помер її аватар.  

- Ні, виживе лише один. На останньому рівні ми всі смертники. Крім одного чи однієї, хто виживе. Інша команда вже увійшла в центральну башту. Вони знають код. Не знаю, звідки. Ми ж повинні знайти його самі. Але увійти у сферу спавну, - Інстант кивнув на стелю, - відкрити двері до порталу можуть лише представники від двох команд. 

- Так, ідентифікатор все пояснив, - скинувся Крапс, який сидів зі сльозами на очах, дивлячись на те місце, де донедавна лежала Бікі, а зараз залишилася лише Платонова куртка. – Ось, почитай. 

Він  виколупав з кишені джинсів і простягнув Платонові пом’ятий папірець.

Платон пробігся поглядом по тексту.

"Віртуозна Гра" 
Останній рівень.
1. Кожен, хто приймав вісімери, бере участь у Віртуозній Грі на останньому рівні. 
2. Кожен, чий аватар загинув у віртуальній реальності, помре в реальному світі. 
3. Сфера переходу відчиняється представниками двох команд, а отже, вижити повинні двоє.  
4. Перехід з віртуальної реальності до реального світу доступний лише одному.  
5. Твій вибір – твоє життя! Твій вибір – чуже життя! Твій вибір – Віртуозна Гра". 

- Ви вірите цьому дурному папірцю? – визвірився Платон, кидаючи папірець на підлогу. – У вірті можна написати будь-що! 

- Зараз, чекай, - Крапс зі злістю витер рукавом сльози на очах, підібрав папірець, а потім підійшов до широкої стіни в холі башти. 

Він торкнувся гладкої поверхні. Вона раптом замиготіла. Пішла рябими пікселями. А потім на, як на екрані, Платон побачив затишну кімнатку, в якій у вірткріслі сиділа жінка. Типова домогосподарка. У домашньому халаті, огрядна пані. Мертва. Це було видно неозброєним оком. Адже якщо її обличчя він не міг бачити, бо було закрите віртшоломом і окулярами, то яскраву пляму крові на грудях роздивилися всі. Там, де у віртреальності в неї влучив гострий кристал, у реальному житті отримала в груди рану, несумісну з життям, як кажуть лікарі. 

Невже це справді сталося? І Бікі мертва? Проте Платон зовсім не вірив картинці, яку бачив. Чомусь Інстант і Крабс були переконані, що те, що вони бачать на екрані, правда. Але вони не знали того, що знає Платон. Він згадав ті ящики в офісі, які вони знайшли з пані Гросою. Невже всі гравці знаходяться ще там? Як шкода, що він не бачив ту людину, яка грає за Рожеве Бікіні. Може, там взагалі чоловік? Будь-хто може вдягти у вірті будь-який аватар.

Якщо Інстант і Платон справді мали ту зовнішність, яка була в реальності, і в цьому він був упевнений, то про інших зовсім нічого було невідомо. 

Чому останнім часом навчило життя Платона, так це тому,  що вірити не можна нікому і нічому! 

«Ембері! Вона ж теж повинна бути тут!» - раптом подумав він. Очевидно, вона в іншій команді, й це значить, що вони суперники... 

- А хто знаходиться в команді суперників? - спитав він, наперед знаючи відповідь, але хотів пересвідчитися напевно. 

- Їх зараз троє, - перевіряючи свій пістолет, відповів Інстант. 

Він не дивився на екран, активізований Крапсом. Втім, екран швидко зник, як тільки Крапс відійшов і сів на великий диван у холі. Натомість на стіні з’явилася мапа їхньої локації. І справді, тільки половина, як і казала Бікі. Платон побачив позначені зеленим ходи в підземелля, їхню башту, де вони зараз перебували, і половину центральної вежі. 

Зала у башті біля вхідних дверей була велика, але незатишна. Диванів у холі було кілька. Також збоку стояли стільці та стіл. Двері праворуч вели до сходів, що піднімалися уверх, на верхівку вежі. 

-  В їхній команді зараз Сонячна Машина, Командос Емілі і Парашутист. І у всіх, до речі, є зброя, на відміну від нас, - він глипнув на пістолет, який повернула Платону Бікі, але нічого не сказав, не почав вимагати повернути його. Це Платона трохи заспокоїло, бо не хотілося сваритися, а зі зброєю він відчував себе впевненіше.  

- Ти хотів сказати Ембері, - виправив Платон Інстанта. 

- Та ні, Емілі, не знаю ні про яку Ембері. Ти щось плутаєш. Вона в них командир. Це... Це вона вбила Попелюшку, - Інстант замовк. 

Платон згадав, якою доброю була Ембері, не вірилося, що вона могла вбити людину. Навіть у віртуальному світі. Адже їй часто шкода було вбивати навіть ігрових монстрів у віртіграх, хіба що коли вони вже дуже явно загрожували її життю... 

Що ж, упевненим Платон може бути тільки в Інстанті, Фреді, Ембері та в самому собі. Тільки ці тіла він бачив у ящиках в офісі Гармаша. Під всіма іншими аватарами може ховатися будь-хто. Крім того, та геймерка, яку продемонстрував зараз їм екран, перебувала вдома. Сиділа у своєму звичному одязі і в домашній обстановці. А Платон точно знав, що всі гравці з вісімки зараз знаходяться у спеціальних ящиках-капсулах. У нього трохи відлягло від серця. Можливо, Бікі жива. Йому сподобалася ця панянка з крутими спокусливим аватаром. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍