Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

14

З самого ранку знову лив дощ. Краплі води вдарялись об вікно аудиторії, відбиваючи власну неповторну мелодію. Там, у дворі, карета Фрідріха з тілом Містера Балеми виїхала за ворота Академії на нешироку дорогу, що розрізала зелено-помаранчевий ліс. Усередині ж тривало заняття з історії. Все довкола здавалося таким буденним, ніби нічого не сталося, ніби так і мало бути. В одну мить люди просто надягли маски нормальності, приховавши за ними біль, страх і нескінченну тривогу. Навіть виставу, на яку їх запрошувала Марія, так і не перенесли, тож одразу після заняття Аліса неохоче вирушила до актової зали.

Глядачів зібралося небагато, заледве тридцять чоловік. Серед них більшість — викладачі та інші працівники ГріНМАНС. Навіть Дараган прийшла. Аліса з друзями зайняли собі місця на останніх рядах в середині зали. Гарний настрій, однак, мав тільки Генрі. Решта сюди прийшли з почуття обов’язку.

Світло в залі згасло й лишилось тільки декілька каменів, що світили на сцену. Вистава почалася. Перші хвилини минали нуднувато. Згодом Аліса почала трохи заглиблюватися в сюжет. Основні події відбувалися на самому початку появи титанів. У головній ролі Грегор — єдиний в історії хранитель темряви. Його грав незнайомий старшокурсник з кафедри повітря. Марія ж мала роль Афісенти — жінки-титана зі змішаною силою. Вона була одним з головних ініціаторів для вигнання Грегора з Елендору й підмовляла до цього інших. У виставі розповідалося саме про те, як Грегор відвернувся від титанів і покинув королівство. Щоправда, частину зі Звірами вони все ж прибрали.

Під час дійства атмосфера енергійнішою не ставала. Дівчата ледь не засинали, Аліса просто спокійно сиділа у своїх роздумах, і тільки Генрі з цікавістю оглядав костюми й репліки героїв, періодично прискіпуючись до дрібних деталей: «А він так би не сказав. А вона насправді так не одягалася. А цьому до образу не вистачає посоха» і так далі. Не придирався він тільки до гри Марії.

Нарешті кінець вистави. Аліса вже морально підготувалася йти, коли раптом почула ніжну мелодію піаніно. Музикант у чорному плащі з каптуром, як у персонажа Грегора, сидів у куртку сцени й вправно перебирав клавіші руками. Так легко й чарівно водночас. Він грав настільки майстерно, що музика пробиралася до душі без жодних перешкод. Аліса ще змалечку любила підслуховувати гру оркестру в цирку. Одна з небагатьох дрібниць, які приносили їй радість. Час ішов, а серце й досі завмирало від одного звуку інструменту. Ніби, крім неї, піаніно й музиканта, більше нічого у світі не залишилося.

Мелодія закінчилася. Гучні оплески повернули Алісу з трансу, і вона сама заходилась аплодувати разом з друзями. На сцену для поклону вийшли всі актори. Музикант і сам почав підводитися. Коли він зняв каптур, руки Аліси застигли, а горло раптом пересохло. Здавалося, у голові рухнув кам’яний місток. За піаніно сидів Нейтер. Звідки пихатий, серйозний поручний, який життя присвятив гвардії, вмів так віртуозно грати на піаніно? Це взагалі можна поєднати?

Аліса не могла відірвати закам’янілий погляд, аж доки її не потягнула за руку Люсі. Не дочекавшись його поклону, вона вирушила за хвилею глядачів із зали.

— Гарно, однак, зіграли, — підсумував Генрі, заховавши руки в кишені штанів та підпершись боком об стіну, коли вони зупинилися перед дверима переодягальні акторів.

— Серйозно? — Люсі скривилася, підвівши здивовані очі. — А я думала, що зараз поллється купа критики в їхню адресу. Ти стільки разів придирався до сценки.

— Я не придирався, а оцінював дотримання сценаристами історичного першоджерела.

— Ясно. — Не бажаючи продовжувати з ним розмову, Люсі повернулася до Аліси: — А тобі як виступ? Ти можеш сказати більш професійну думку.

Питання застало її зненацька. Подумки вона досі слухала піаніно, намагаючись підмалювати до музиканта обличчя наставника. Ця картинка здавалася їй менш реальною, ніж ілюзії.

— М? А, сценка. Та нормально все. Правда, нуднувато. Для цирку не згодилося б, — відповіла Аліса й одразу звернулася до Генрі: — Ти ж давно знаєш Нейтера, він із вами в Академії ріс. Відколи він грає на піаніно?

Він знизав плечима.

— Він з дитинства вчився. Минулого року на балу грав. Непогано виходить, скажи?

Аліса не бажала цього визнавати, але мелодія не йшла з її голови. Нарешті двері відчинилися, і звідти разом з іншими акторами вийшла Марія. Нейтера серед них не було.

— Гей-гей, кого сюди занесло? Як вам вистава? І який вигляд я мала на сцені? Сподобалося? — розпитувала вона, щиро всміхаючись.

— Усе супер, — байдуже кинув Генрі. — Ти не бачила молодшого Хілорі? Я мав з ним поговорити.

Марія скривилася з підозрою.

— Ні, він ще на сцені розбирається. А чого тобі треба?

Вуста хлопця потягнулися в легку, змовницьку посмішку. Склавши руки за спиною, він трохи нахилився вперед, відповідаючи:

— Таємниця. Пов’язана зі Звірами.

Почувши згадку про чудовиськ, Аліса підвела погляд на нього.

— Що? Ану розказуй! — вимагала вона.

— Секрет.

Аліса ступнула йому на ногу. Генрі аж скрутився від болю.

— Ой, добре, добре. Але більше нікому. — Він випрямився. Голос стишився до шепоту. — Нейтер готує в лісі пастку на Звіра. Переставляє капкани в одну точку, щоб заманити тварюку на них. Ні адміністрація, ні його дядько про цей задум не знають. Його друг наближається до смерті, а Дараган з діями не поспішає, от йому й набридло. Він запропонував мені побути в ролі приманки. Звісно, я погодився, — ці слова лякали Алісу більше, ніж Генрі. — Завтра ми його вб’ємо!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍