Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Ні! — заперечила вона. — Ви взагалі клепку маєте? Я думала, ти розумний, а ви просто ідіоти. Бачив би ти того розірваного коня. Я ніч не могла заснути, бо картинка перед очима не зникала.

— Пастка спрацює! — наполягав Генрі. — Він усе продумав, там у Звіра не буде й шансу.

Завжди є ймовірність, що все піде шкереберть. Проте, очевидно, вони не відступлять. У такому разі Алісі доведеться брати ситуацію у свої руки.

— Ти її бачив? Де вона? — Її тон зробився суворішим, ніж був коли-небудь у наставника.

— Бачив. У лісі, між деревами. Допомогло?

На іншу відповідь від цього паразита могла й не сподіватися.

— Як туди дійти? — уточнила Аліса.

— Ти туди не підеш, — втрутилася понура Люсі. — Однієї жертви вистачить.

Вона не потребувала нічийого дозволу. Частково, бо їй хотілося вбити цього Звіра, але більше — бо вона краще піддасться небезпеці сама, ніж підпустить до неї когось іншого.

— Якщо я не піду, кількість жертв може зрости до чотирьох. Я знаю, як вбити Звіра. Я можу це зробити. Якщо хтось і має бути приманкою, то це я.

— З якого це переляку? — зіпнув сердитий Генрі на весь коридор.

Бо вона заклинач усіх стихій, але вони про це знати не мали. Поки студенти поряд не відвернулися, Аліса мовчала. Тоді напівголосно повела:

— Водники кращі в бою за землерийок. За гвардійців і поготів. Як не віриш, можемо перевірити.

Генрі пирхнув, схрестивши руки з образою.

— Ти ж не забула, що ти теж гвардієць. До того ж, лише рекрут.

— Я рекрут з магією. Словом, дуже нахабний рекрут. Кажи, як знайти пастку!

Він зрозумів, що сперечатися марно.

— Стаєш на вашому майданчику й, повернувшись спиною до головного корпусу, йдеш просто прямо. Там побачиш кола з щільно виставлених капканів.

— А відстань? — запитала вона, вдумливо потираючи шию.

— Я не рахував. Але це за бар’єром.

— Просто супер.

Аліса була в захваті від точності його інструкцій. Однак, застосувавши магію, вона могла знайти пастку й самотужки.

— Мені сказати Нейтеру, що план змінився? — запитав Генрі після її мовчання.

— Ні. — Вона хитнула головою. — Не кажи йому нічого. Ваш план відміняється. Можеш і не просити — ти не йдеш. Я вирушу сама. Постараюся розібратися зі Звіром до завтрашнього ранку.

Ані Люсі, ані Марія не намагалися її відмовляти. Марія — бо знала про сили елементала, але від Люсі Аліса очікувала іншої реакції. Хоч якоїсь, крім мовчазної згоди з надутим виразом. Генрі, сумно відвівши погляд, махнув рукою.

— Якщо ти помреш — сама напросилася.

— Я не помру, а ти з Нейтером могли.

На обличчі Марії потягнулася усмішка. Аліса вмить пошкодувала, що згадала його ім’я.

— Хвилюєшся за свого любого дурника?

— Ні. — Вона закотила очі. — Він не мій і не любий. Між нами нічого немає. Годі вже.

— Не схоже, — кинула Люсі. — Він за тебе так хвилювався після падіння в канал.

Аліса не мала жодного бажання слухати їхні жартики далі.

— Ой, та ну вас! Я в бібліотеку, на вечерю не чекайте, я надовго.

 

***

На небі запалали зорі. Між ними протіснився самотній місяць. Десь здалеку цвіркуни співали свою пісню. Однак гучний тупіт черевиків заважав насолодитися звуками нічного лісу. Зітхнувши, Аліса закуталася в куртку сильніше. Холод все одно пробирав шкіру до ребер. Вона вже йшла п’ятнадцять хвилин, освітлюючи дорогу невеликим помаранчевим вогником на долоні. Пастка мала б розташовуватися десь поруч, та вона не зустріла ще жодного капкана. З нею чи без, а битися зі Звіром доведеться, бо Аліса давно перетнула бар’єр.

Нарешті вона відчула на землі сліди металевих капканів. Повернувши ліворуч в їхньому напрямку, Аліса хутко дійшла до потрібного місця. Коли побачила пастку, її охопив шок. Капкани справді стояли близько один до одного, але коло складалося лише з двох шарів. Якщо Звір не дурень — то він легко їх перескочить.

А втім, Аліса, обережно переступивши капкани, зайшла в центр пастки, загасила руку й, притулившись спиною до дерева, почала чекати. Цвіркунів поруч не було. Зате добре чутно шелест листя. Якщо Звір наблизиться, то і його гарчання вона теж почує. Минали секунди, хвилини. Аліса стояла на місці. Від нудьги їй захотілося помугикати, але загроза прогаяти наближення чудовиська не вартувала ризику.

Раптом здалеку донісся гуркіт опалого листя та тріскіт сухих гілочок. Вона насторожилася, відігнувшись від дерева, і враз відчула кроки. Чужі кроки, що прямували до неї. Однак лап на землі було лише дві, та й рухалися вони зовсім не швидко. За мить Аліса розгледіла чоловічий силует у світлі запаленої лампи, з ящиком у руках і мечем на поясі. Обличчя впізнала легко. Часу на роздуми не було. Вона не вигадала нічого кращого, ніж просто заховатися за дерево, біля якого щойно стояла. Стрибок — і її не видно. Кроки на мить вщухли, наче він почув її рух, але потім спокійно продовжив іти. Дійшовши до пастки, він заступив всередину й присів навпочіпки біля внутрішнього кола. На землю грохнув важкий ящик. Нейтер дістав звідти черговий капкан і почав його налаштовувати.