Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 62: Пропозиція Освальда

Раймонд Дейлар вилаявся, підвівся на ноги й зі жалем мовив:
— Пробач, люба, але нам доведеться перерватися.
Я мовчки кивнула, підскочила на ноги й поспіхом поправила на собі одяг. Він узявся за ручку дверей, чекаючи, поки я приведу себе до ладу, не відводячи від мене теплого погляду.

У двері знову загримали кулаком, Раймонд рвучко їх відчинив, і до кімнати увірвався Ллойд.
— Розумію, що не вчасно, — з усмішкою почав він, спостерігаючи, як я пригладжую волосся, — але це терміново. Освальд з’явився й вимагає зустрічі. Каже, що має пропозицію.
— Нехай чекає у вітальні, — крижаним тоном відповів Раймонд. — І приглянь за ним. Від цієї родини нічого доброго не чекай.

Ллойд пішов, і я кинулась до Раймонда.
— Не ризикуй, не йди до нього, — благала я, тримаючи його за руку. — Хто знає, що він приховав! А що як щось тобі зробить?
Він притис мене до себе й тихо мовив:
— Не хвилюйся, він не такий божевільний, як його племінниця. Освальд довго працював у мене й ніколи не давав приводу сумніватися. Думаю, Аріадна на нього натиснула. У будь-якому разі нам потрібно поговорити. Якщо це він приніс артефакт до академії — лишати це безкарним не можна.
— Я боюся, що одного дня ти можеш не повернутися зі своїх завдань, — прошепотіла я. — У тебе небезпечна робота. Може, вже час бути просто ректором, без усіх цих пригод?
Він хмикнув і погладив мене по голові. Помовчав хвильку й відповів:
— Можливо, але це не для мене. А тепер, коли в мене є такий чудовий цілитель — чого боятися?

Заперечити було нічого. Навряд чи він кине свою команду, щоб сидіти зі мною біля вікна. Не той характер.
— Я піду з тобою, — заявила я. — І не відмовляй. Урешті-решт, саме мене викрала його племінниця, тож маю повне право почути, що пропонує Освальд.

Раймонд погодився, і ми спустилися вниз.
Освальд чекав на нас у вітальні з каміном, зручно вмостившись в одному з крісел. Ейден стояв біля стіни, склавши руки на грудях, і дивився на нього важким поглядом.

Побачивши нас, секретар підхопився й вигукнув:
— Пане ректоре! Прошу, вислухайте мене!

Виглядав Освальд кепсько: костюм пом’ятий, під втомленими очима — темні кола, обличчя порізане зморшками.
Раймонд сів навпроти, а я — у сусіднє крісло, склавши руки на колінах.
— Сподіваюся, ти в курсі того, що влаштувала Аріадна, — з їдкістю промовив Раймонд. — Нагадаю: вона пронесла до Академії Арканум заборонений бойовий артефакт, напала на пані Беннет, утекла з-під варти за твоєї допомоги, підробила мій підпис, викрала пані Беннет, мучила й катувала її, а мені дістався гробовий квіт. Нічого не забув? А тепер ти з’явився сюди з якоюсь пропозицією…

Освальд бліднув із кожним словом, втягував голову в плечі.
— Я розумію, — тремтячим голосом промовив він. — Аріадна натворила багато. Мені зателефонували з прокуратури, сказали, що вона знову в них. Повірте, я не хотів усього цього!

Він безпорадно розвів руками й знову знітився. Я миттєво пошкодувала, що прийшла сюди: нестерпно було дивитися, в якому розпачі перебуває ця людина. Не знаю, на що він сподівався, йдучи на поводу в Аріадни, але таких принижень це точно не варте.

— Я хочу дещо запропонувати, — тихо сказав Освальд.

Раймонд зловісно всміхнувся, перетворюючись на того Ворона, якого я колись боялася.
— І що ж ти можеш запропонувати? — примружився він. — Ти зараз повністю в моїй владі! Не думай, що зможеш спокійно піти з академії. Я зрадників не прощаю, ти ж це чудово знаєш.

Раймонд клацнув пальцями, а Освальд застогнав:
— Благаю, просто вислухайте! Я й на думці не мав зраджувати ні вас, ні академію. Винний у тому, що пожалів Аріадну. Вона ж втратила батька, а згодом і матір! Я був певен, що її дитяча закоханість у вас — просто впертість! Навіть уявити не міг, наскільки серйозно вона налаштована!

Освальд підвівся й спробував зробити крок, але наткнувшись на невидимий бар’єр, знову впав у крісло й закрив обличчя руками.
— Я теж виріс без батьків, — сухо заявив Ейден. — Але злочинцем не став. Це не виправдання.
— Я не виправдовую її, — похитав головою Освальд. — Ні в якому разі!
— Ти хотів щось запропонувати, — нагадав Раймонд. — Говори. Не гай мого часу.

Секретар із надією подивився на нас і промовив:
— Аріадна зараз у тюремній камері, страждає, їй потрібна допомога. Я пропоную обмін: усю вину візьму на себе, а її звільнять.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍