Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Пастка ще не завершена. Цього у своєму плані Аліса не врахувала.

Вона стояла нерухомо за деревом, слухаючи, як Нейтер крутив капкан у руках. Метал скрипів, клацав. Шарудів ланцюг. За кілька хвилин рознісся брязкіт — він забивав у землю кілок. Аліса ж боялася навіть гучно дихати, не те що поворухнутися. Якщо наставник її помітить, на них чекатиме непроста розмова. Притулившись до стовбура потилицею, вона намагалася знайти вихід із ситуації, але на думку нічого не спадало. Нічого, крім бажання озирнутися й глянути, що він там робить. Зрештою вона піддалася.

Нейтер перейшов до другого капкану. Його коричневі кучері виблискували у світлі лампи, що стояла долі. Він був такий зосереджений, такий уважний. Перевіряв, щоб кожна деталь механізму працювала справно. Аліса гадки не мала, як встановлювати чи розчіплювати капкани, але від того дивитися за роботою наставника їй подобалося не менше. Ось він своїми міцними руками розташував капкан на землі, потім узявся за кілок, націлився його забивати — раптом збоку вона відчула інший рух. Швидкий, важкий, тихий. Чотири лапи.

Нейтер не зрушив з місця. Він не чув Звіра, а той біг на них саме з його боку. Аліса ні хвильки не вагалася.

— Тікай! — вигукнула вона, вибігши з-за дерева.

Парубок здивовано повернувся до неї, але не пішов. Вона схопила його за рукав куртки й потягнула до центру кола.

— Що ти робиш?

Від несподіванки він спіткнувся й впав на бік, та вона продовжила його волочити, взявши іншою рукою за комір. У наступну мить Звір стрибнув на капкани. Механізми спрацювали з різким металевим клацанням. Чудовисько застогнало, водночас тягнучись кігтястою лапою до ноги Нейтера. На щастя, він встиг її відсмикнути. Аліса, згадавши слова жінки з видіння, направила руки на гострі роги тварини та, напружившись, спіймала кров у його мізках. Мить — і Звір впав замертво. Ліс мовчав. Лише бухкання у вухах і важке дихання заповнювали тишу.

— Алісо? — промовив спантеличений Нейтер, підводячись. — Якого біса? Чому ти тут?

Він дивився на неї, наче на дивне марево. Майже так вона зараз і почувалася. Що їй говорити? Як легше втекти? Чому в цих блакитних очах тонули її розумні думки?

— Звіра. — Вона вдихнула через рот і від різкого холоду в горлі ледве стримала кашель. — Вбиваю.

— На моїй пастці? Вночі?

— Яка різниця? — Злегка насупилася. — Я ж його вбила.

Нейтер повернув голову до тварини. Рука вмить опинилася на руків’ї меча, і він помалу покрокував вперед. В Аліси ж від втоми раптово підігнуло коліна, але вона не могла собі дозволити впасти перед наставником, тому мовчки опустилася на землю біля лампи. Її вуха зненацька порізав металевий брязкіт меча. Нейтер зупинився на відстані від Звіра, направивши блискуче вістря до його рогів.

— Він точно здох? — запитав, не відводячи очей від страшного створіння.

Його гримаса викликала в Аліси усмішку. Такий серйозний, а підійти ближче до мертвого Звіра боявся.

— Так.

— Яка велика тварюка.

Раптом він одним точним ударом проштрикнув йому голову — яка бридота! Аліса аж скривилася.

— Це було зовсім не обов’язково, — сказала вона, підводячись. — Я ж тепер цей звук не забуду.

— Так надійніше. — Він витягнув клинок, витер об шерсть чудовиська й повернув у піхви, після чого обернувся до неї. — Як ти його так швидко вбила?

— Магія крові, — відповіла Аліса, розглядаючи свої долоні. Вони досі злегка тремтіли. Тоді підняла погляд до хлопця та з посмішкою додала: — Зламаєш мені руки?

Нейтер не оцінив жарт. Він підійшов ближче й хотів щось сказати, але передумав. Аліса аніскілечки не розуміла його непроникний вираз, та й не намагалася зрозуміти. За останній час аналізу його поведінки вона ледь не забула поняття логіки. Схрестивши руки на грудях, вона промовила:

— Міг би й подякувати. Я взагалі-то щойно врятувала твою голову від його пащі.

— Якби не ти, він би сюди не прийшов, — пирхнув Нейтер, проте без злоби — просто озвучив факт.

Хоч він мав рацію, Аліса з ним не погоджувалася:

— Так, але випадково наткнутися міг, а якби це сталося, ти б помер. — Вона ткнула пальцем йому в груди. — Я бачила, на що Звірі здатні! Можеш корчити з себе героя скільки влізе, але ти б його нізащо не здолав.

Аліса палила Нейтера очима, чекаючи на відповідь, а він лише опустив погляд під себе й стримано всміхнувся. Така мила усмішка — аж дивно. Зрозумівши, на що він витріщався, вона вмить прибрала палець від нього й майже заховала руку за спину, та вчасно зупинилася. Раптом їй стало ніяково від власної зухвалості. Очі Нейтера піднялися, але він продовжував мовчати. Аліса не витримувала. Опустивши погляд на землю, вона загорнулася сильніше в куртку, заховавши руки в кишені, і повернулася обличчям у напрямку, звідки прийшла.

— Якщо тобі нічого сказати, я піду. Прощавай.

І вона пішла. Їй навіть вдалося покинути межі пастки й зробити аж чотири кроки, перш ніж він кинув услід:

— Ти куди?

— До кімнати, бо я хочу спати, — чесно говорила Аліса, слухаючи шелест листя під ногами. — Звір мертвий. Чого мені тут товктися?