Читати книгу - "Ті ж самі енокі, Ален Стеллс"

— Так, бо вони вирощуються в промислових умовах, — сміється Стас, але приязно, не зверхньо, — Освітлення штучне, от вони й такі бліді та витягнуті. А наші з лісу на сонечку вирощені, тому так. 

Сідаю на диван. Зітхаю. Хотіла повимахуватися, а мене отак взяли й приземлили! Халепа! Але той зарозумілий мухомор, міг хоч зобразити здивування! 

— Завжди варто уточнювати, що купуєш…і…, — і отут вже й я не стримуюся і підриваюся з дивану як та фурія. Хапаю до рук тоненький букетик і тикаю ним Стасу в обличчя.

— Ах, уточнювати кажеш…ну то як ти, такий мухомор всезнайко, то теж міг дізнатися, що це ніякі не проліски…, — гиркаю.

— А що? — глипає на мене очима хлопець. Здивований? Так тобі й треба всезнайці. 

— Як ти там кажеш…завжди варто уточнювати, що кладеш до кошика! Це білоцвіт весняний, — говорю вдоволено, — Його до речі, багато хто плутає з підсніжниками та пролісками. 

Стас розгублено чухає потилицю. Обламався? Так тобі й треба. Вважай один : один. 

— Ну ходімо посмажимо енокі, чи що? — всміхається до мене. Ще й підморгує. 

— Ну давай! Але спершу ці первоцвіти поставлю у воду, — всміхаюся у відповідь. 

###