Читати книгу - "Ті ж самі енокі, Ален Стеллс"

Завжди варто уточнювати які гриби бажаєте бачити на своєму весільному столі, щоб знати в якій місяць краще робити те весілля. Бо ж моя майбутня наречена, як і я, тепер не уявляє цього столу без грибів. Ці дари природи нас звели та не розведуть, бо я ж знаю як відрізнити бліду поганку від сироїжки. Зокрема в блідої поганки є так зване кільце на ніжці, що нагадує перстень. В сироїжки такого немає. О, до речі, перстень! Я ж досі його не купив для Ангелінки! Навіть тепер гриби допомагають мені! Цікаво яке вона хотіла б? Але що гадати…візьму її за руку та заведу в ювелірний, хай сама обирає, щоб не вийшло як з тими пролісками. 

Може нам не варто таки спішити з цим весіллям? Ну, що за наркомани женяться відразу після кількох місяців знайомства? Ну, але я сам же їй запропонував! І чесно, безмежно цьому радий. Пригадую, що Ангеліні подобаються бородаті хлопці…хм, то може і мені бороду відростити? Щетина вже є…кілька днів і я буду бородач. Всміхаюся від цієї думки та відкладаю бритву. Бородачу бути! Ангелінка ніби щось відчувши якраз мені дзвонить. 

— Привіт, то коли приїдеш, мила? — запитую у неї погладжуючи свою кількаденну щетину.

— Привіт, Стасе. Думаю десь в кінці тижня. 

— Чудесно красунечко, ну а тебе тут чекатиме…ммм…бородач, – хихочу їй у слухавку. Ой, щось я так заграю невміло.

— Який ще бородач? — не розуміє моя красуня, — Гриб якийсь такий, чи що? — я ледве стримуюся від сміху. Пригадую той інцидент, коли вона побачила мій “гриб” після дощу….себто після душу.

— Ну можна й так сказати, — регочу собі під носа…точніше під міні-вуса.

-- Ну, гаразд….вправний грибнику, люблю.

— І я тебе. І я…

###

Ледве дочекалася тієї п'ятниці, щоб завершити роботу і примчати до Стаса. Проте цілу дорогу томлюся від того, який ще бородач мене чекає. Зупиняюся, щоб взяти кави. Треба погуглити, щоб не було як з тими енокі! Вводжу в строку пошуку - гриб-бородач. Виявляється такий справді є, але цього разу ретельно переглядаю всі фото, синоніми до цього гриба і навіть запам'ятовую з якої він родини. Стасу не вдасться попустити мене, не цього разу, коханий! Завжди варто уточнювати, еге ж.

Підходжу до вже рідних дверей. Серце тріпоче як уперше коли постукала сюди, треба ж таке. Це кохання, навіть уточнювати не варто! Я певна. За кілька хвилин Стас відчиняє мені двері. 

— Привіт, одурманений грибами та мною. Ну і де твій бородач? – запитую, а Стас кілька секунд дивиться на мене здивовано. Що? Що знову не так…

— Ну як де? Ну…— якось він підозріло смикається та погладжує свою..бороду? 

— Ну я цього разу все уточнила і навіть побачила яке воно має бути, — нахабно відсторонюю його і заходжу в оселю. Але ніде цього гриба-бородача немає, хоч вбийся!

— І яке воно має бути? — здивовано глипає на мене Стас. І знову бороду свою гладить. Та що ж він вчепився тієї бороди? Борода як борода. Гарний, що з нею що без. 

— Ну таке мохнате і схоже…— замислююся, — Чекай, то бородач це типу ти? — нарешті приходить до мене усвідомлення.

— Ну так! А хто має бути? Чекала тут якого іншого бородача? — складає руки на грудях Стас і дивиться з під лоба.

— Наркоман чи що? — хихочу у відповідь, — Я думала, що ти маєш на увазі гриб такий…навіть уточнила в тебе.

— А такий є? 

— А ти що не знаєш такого гриба? — ого, мій грибник та й не знає про такий? Дивина та й годі. Та я його два рази нині взула! 

— Я знаю є боровик, але бородач….

— А їжовик гребінчастий, чув про такий?

— Ну це чув, звісно.

— Ото ж бо й воно! — задоволено вже я складаю руки на грудях, — Це той самий гриб-бородач, його інша назва. Завжди варто уточнювати, угу! — задоволено хихочу і підходжу до свого коханого бородача, — Але в мене є свій бородач, — сміюся вже Стасу у губи, — Тобі таки дуже гарно з бородою, — шепочу коханому на вушко.

— Не схожий я не з нею на того їжовика гребінчастого? — чую як лоскіт його сміху торкається мочок.

— Ну можливо зовсім трішки. Я тебе любитиму в подобі будь-якого гриба.

— І навіть без гриба, — смикає губами Стас і переводить погляд вниз, від чого ми обоє регочемо. 

— Грибник не може бути без грибів! Він навіть зимою візьме кошик і піде за ними до лісу…

— Де знайде халепу на свою голову, — продовжує замість мене Стас.

— Але спершу він подумає, що то якась наркоманка…

— А потім почастує її грибами…не наркоманськими. Завжди варто уточнювати! 

— Але сьогодні я хочу уточнити лиш одне, Стас, що мене спас. Я кохаю тебе! 

— Тоді і я дещо уточню, яку саме каблучку ти хочеш?

— Поїдеш зі мною у місто, я покажу. 

— А ліс не підходить? — жартує наречений. 

— Що?? Ти що який енокнутий, Стасе, — усім своїм обличчям зображаю злість, — Ти що думаєш мені якусь каблучку з кори втюхати? — штовхаю його в плече.

— Ну то поїхали! — несподівано хапає мене на руки Стас, — Але може де по дорозі застрягнемо у лісі? — шепоче на вушко грайливо. А його борода нестерпно мене лоскоче. Я регочу нестримно як якась наркоманка. Та ми обоє з ним енокнуті…на всю голову! 

###

Дякую, що прочитав) Не забудь ткнути зірочку, якщо сподобалася книга. 

І звісно, колись скуштуй ті ж самі енокі:)
 

Кінець