Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

***Рита***
   — Ларисо Андріївно, панкейки просто вогонь. — Гаряче запевнила усміхнену жінку, піднявши великого пальця догори. — Ви просто чарівниця. — Потягнулася ще за одним ароматним млинцем.
   — А я казала, що моя мама професійно готує панкейки? — Відгукнулася Мілана навіть не встигнувши дожувати.
   — Дівчата, ви такі підлабузниці... — Пожартувала дружина нашого мецената.
   — Доброго ранку. — У мене за спиною пролунав голос Дена. За мить він підійшов до столу та зайняв стілець прямісінько біля мене.
   — Доброго, синку. — Жінка поцілувала юнака в щоку.
   Мілана лише кивнула та продовжила задоволено уминати панкейки, щедро политі полуничним  варенням.
   — Привіт. — Тихо відказала я. Поряд з Денисом в мені прокинулося хвилювання. А раптом він ображається на мене за вчорашнє?
   Однак хлопець лише приязно посміхнувся. Тож у мене відразу відлягло від серця.
   — Ну що, молодь? Які плани на суботу? — Запитала Лариса Андріївна уважно спостерігаючи за кожним з нас.
   — А це ти в Мілани запитай. Вона у нас генератор ідей. — Ден вказав виделкою на сестру.
   Дівчині нічого не лишалося, ніж коротко окреслити план дій на цей вихідний. Щойно вона закінчила, жінка не втрималася від ще одного питання. — А ти впевнена, що це безпечно?
   — Ну маааам... — Протягнула Мілана й почала знову пояснювати умови гри.
   Поки вони розмовляли, я вирішила вислизнути з кухні до кімнати, щоб забрати телефон. Мене гризло почуття вини, оскільки я досі не перетелефонувала Олені, хоча й обіцяла зробити це щойно з'явиться така можливість.
   Проте виконати замислене мені, на жаль, не вдалося.
   — Кошеня, нам потрібно поговорити. — Як виявилося Ден пішов за мною.
   Я незадоволено повернулася до хлопця. — Вибач, але зараз в мене немає часу.
   — Не хвилюйся, це не надовго. — Запевнив він, підходячи ближче. — Зайдемо? — Юнак кивнув на двері моєї кімнати, адже ми стояли прямо перед ними.
   — Невже це настільки конфіденційна розмова? — Запитально вигнула брову.
   — Якщо боїшся залицянь, то не варто. Я ще вчора зрозумів, що не у твоєму смаку. — Ден грайливо підморгнув. — Це стосується Мілани, але мені не хотілося б, щоб вона випадково нас почула.
   — А чому не поговорити з нею? Як на мене, то не варто нічого затівати за чужою спиною. — Я не втрималася від зауваження.
   — Не хочеш пускати мене до своєї кімнати, то ходімо до моєї. Обіцяю, жодного криміналу не буде. — Нахаба не чекав на відповідь, а повільно посунув далі по коридору. Забула уточнити, що наші з ним кімнаті на одному поверсі: моя — в лівому крилі, а його — в правому. Добре, що не поруч.
   І знову цікавість перемогла в боротьбі зі здоровим глуздом. Я здалася та поспішила за юнаком, що вже стояв навпроти дверей кімнати.