Читати книгу - "Викрадена перевертнем., Галина Курдюмова"

Глава 29. Навчання. 2.

- Так можна мені навідати батьків? – повторила я запитання.

- Ти сама розумієш, що це небезпечно, - лагідно, але твердо проговорила Таміла, - поки ти не навчишся хоча б основ контролю за своїми відьомськими силами. Ти ж не хочеш нашкодити рідним, люба?

- Ні, звісно... - Начебто все правильно вона говорить, але однаково відчуваю себе пташкою, замкненою в клітці, а горобці - вони птахи вільні. – Але чому я не можу просто вийти за огорожу, погуляти?

- Це теж заради твого блага, - Таміла була сьогодні в блакитному, що їй дуже йшло. – Ми живемо далеко від населених пунктів, тож ти все одно не можеш сходити до магазину чи в кінотеатр.

- Але мені... тісно тут. Хоча б просто походити, погуляти на природі... Чому ворота зачинені?

- Дорога моя, навколо дрімучі ліси. Небезпечно гуляти одній. До огорожі можуть  підійти дикі звірі.

- Або перевертні напасти, як минулого разу, - облизуючи ложку, видала Флора.

Таміла глянула на неї суворо, і дівчина зрозуміла, що сказала зайвого, опустила очі і стала зосереджено колупатися в тарілці.

Але я вже почула! Тому перепитала:

- Перевертні?

Таміла відірвалась від їжі, поставила лікті на стіл, а пальці сплела, потираючи ними в задумі губи, потім коротко пояснила:

- Так, був кілька років тому інцидент. Живемо собі спокійно, нікого не чіпаємо. Але чомусь перевертні нас не люблять. Якимось чином двом вовкулакам вдалося виявити наше житло. Точніше, ні побачити його, ні подолати захисний купол вони не могли, але бродили навколо, явно шукаючи лазівку або чекаючи, що хтось із нас вийде за огорожу. Але все закінчилося благополучно, адже ми - відьми.

- І тепер вони бігають на ланцюгах, охороняючи ваш двір?

- Догадлива дівчинка.

- І чому ви приховували це від мене?

- Ммм... Все ж таки в тобі є кров перевертня, не хотіли, щоб в твоєму сердечку прокинулась недоречна жалість... Люба, навіть не здумай підходити до цих тварин. Це дуже небезпечно! Вони надто довго залишалися у звіриній шкурі, і в них не лишилося нічого людського. Зараз вони розуміють тільки відьомську силу, котрою ти поки що не вмієш користуватися.

- Так, Таміло, я розумію.

- Мила, ми можемо піти прогулятися разом після вечері, якщо це так важливо для тебе.

- О! – щиро зраділа я. - Буду дуже рада!

Хоча б вже так!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍