Читати книгу - "Літа зелені, Арчібальд Джозеф Кронін"

діється в твоїй свідомості. Ти звів усе до поняття клітини. Ти можеш пояснити навіть, з чого склалась протоплазма... Але ти спробуй штучно дать їй життя! Отож-бо, поки не здатні на подібне, треба коритися і вірити у вищу силу.

Він змовк. Ми майже підійшли до Драмбак Род. Прощаючись зі мною, він додав:

— Хоч ти і не шукаєш бога, Шеннон, та він шука тебе. І знайде, хлопчику, обов’язково знайде.

Збентежений, я плентався до Ломонд В’ю. Здавалося б, я мав радіти, що захистив свою ідею. Та я був збитий з пантелику, наляканий, а глибоко в мене в душі спливав чомусь страшенний сором.

Якби каноник напучував мене звичайними словами про хитрощі диявола й тому подібне, я почував би себе правим. Він міг навіть розжалити мене сентиментальним анекдотом про малятко, що плаче в яслах... Та він оперував моїми ж категоріями і довів мою безсилість. Припустимо, що бог існує... До чого ж смішно, коли така нікчема, дрібненька часточка матерії, як я, кидає йому виклик. Які страхіття, які муки дістануться мені за те, що сумнівався в ньому! Мені схотілося упасти на коліна й шукати заспокоєння в молитві. Та я прискорив кроки. Коли ж побачив Ломонд В’ю, то застогнав: «О господи... якщо ти все ж таки існуєш... чому ж таке різдво послав мені?!»

6

У травні раптом вдарили морози, але одразу ж потепліло, і все розкисло. Тижнів зо два до свят Ремесел, вертаючись з заводу по багнюці, я помітив бруньки на живоплотах; та і в мені сміялася весна. Аліс приїхала додому, і ми умовилися з нею поїхати на свято в Арденкейпл; я з нетерпінням ждав цього.

Коли я повернувсь до Ломонд В'ю, то враз помітив, що там щось скоїлось Бабуня з рішучим виглядом сиділа за столом, а батько намагався заспокоїти її.

—  Візьми собі поїсти сам, Роберт, промовив батько, насилу посміхаючись. — Софі пішла від нас.

Ця новина не вразила мене. Я швидко вмився і взявся поратись біля духовки.

— І це після всього, що я зробила задля неї невдячної, — лементувала бабка.

— Нічого, знайдемо іншу, — заспокоював батько, — адже вона страшенно жерла.

— Не можу ж я усе робить сама, — буркнула стара.

— Робі та я допомагатимем тобі, — криво всміхнувся батько. — Наприклад я беруся сам собі стелити ліжко. І взагалі, я навіть люблю хазяйнувати.

Я розумів, що він страшенно радий, бо це ж для нього економія.

Поївши, я, щоб догодити бабці, одніс вечерю дідусеві. Коли я увійшов до нього з тацею, старий сидів біля каміна, накинувши на плечі пальто.

— Спасибі, Роберт, — сказав він тихо. — А де ж Софі?

— Пішла від нас і навіть не сказала чому.

— Чи ти бач! — Дід глянув на мене здивовано і навіть трохи ображено. — Такі тепер людці пішли; ніколи не вгадаєш, чого від них чекати.

— І все ж таки, це дуже неприємно.

— Звичайно, — погодився дідусь. — Мушу признатись: вона подобалась мені. Така ще молода й така проворна.

Приємно було бачити старого в такому настрої — блаженний час, коли до нього поверталась колишня поміркованість і спокій. Я навіть стурбувався, чи не захворів він.

— Ну, як ваша нога? — спитав я в нього (останнім часом він почав накульгувать на ліву ногу).

— Чудово, хлопчику, чудово. Це, певно, вивих. У мене ще міцне здоров’я, Роберт.

На другий день я помітив, що батько Софі чомусь ввесь час поглядає на мене. Ми монтували новий генератор, і він цілий день тупцявся поблизу. Як тільки Джемі відійшов, він бовкнув:

— Мені доконче треба поговорити з тобою після зміни.

Я з огидою глянув у свинячі очі, що тьмяно блискотіли на його аж синій від постійного пияцтва пиці.

— Про що це?

— Дізнаєшся потім. Давай зустрінемось в пивниці Фіттерса.

Я так нічого й не відповів йому, бо показався Джемі, і Голт пішов. Його слова збентежили мене. Чого він хоче? Я вирішив не йти. Проте після зміни, підштовхуваний тривогою й цікавістю, я все ж таки пішов у бар. Голт сидів уже за столиком.

Він вищирив на мене зубії.

— Що будеш пити?

Я сухо похитав головою.

— Мені нема часу. Чого ви там хотіли?

— Дай спочатку вип’ю хоч ковточок. — Він випив віскі і сказав: — Розмова буде про Софі.

Я спалахнув.

— Мені до неї нема діла!

— А може й є... — Він сьорбнув своє віскі і пильно видивлявсь на мене. — А неабиякий скандальчик вийде, коли про це дізнаються навколо.

Я аж здригнувсь, немов на мене хлюпнули холодною водою.

Голт вказав мені на стілець.

— Сідай, нема чого так приндитись. Ось я хильну ще трошки... — Він глянув на мене п’яними очицями. — Не заперечуєш?

— Про мене, — кинув я.

— Ну, за твоє здоров’я, — мовив він, коли йому принесли другу склянку віскі.

За півгодини я повертавсь до Драмбак Род, блідий і лютий, мов той тигр. Я зразу ж кинувся в кімнату дідуся і зачинив на клямку двері. Дідусь підвівсь і дав мені листа.

— Поглянь-но, Робі, — звернувся він схвильовано і радісно. — Я виграв премію — коробку кольорових олівців і «Гарні вчинки» в однотомнику.

— Начхать мені на ваші «Гарні вчинки»! — Я відштовхнув його, а книги і папери посипались додолу.

Дідусь кумедно витріщивсь на мене.

— Що сталося?

— Не прикидайтесь дурником, будь ласка. — Від хвилювання голос мій зробився грубим і хрипким. — І це після всіх ваших обіцянок... у мене й так багато горя... О господи, коли ж цьому кінець?

— Н-нічого не розумію. — У діда затрусилась голова.

— А ви подумайте як слід. — Я труснув його. — Подумайте, чого це втекла Софі від нас?

Він тупо повторив мої слова і раптом... немов воскрес: одразу ж перестав труситись, а на його обличчі з'явився дивовижний вираз — не здивування, а побожності; і він підніс угору руку,