Читати книгу - "Ловець снів"

почати знову, і тоді залишилося б тільки тікати, — Генрі зробив два кроки до підніжжя ліжка. Один із волосків ковзнув до нього по підлозі, переміщуючи себе хвостом, як сперматозоїд під мікроскопом.

Генрі розчавив його ногою, одночасно знімаючи червону пластикову кришечку з шийки банки. Націливши шийку на ліжко, він стиснув банку і почав рясно поливати простирадло й підлогу поблизу. Коли рідина потрапляла на схожих на волосини істот, ті видавали тоненькі звуки-нявкання, як новонароджені кошенята.

— Яйцеголов… Яйцеголов… морж!

Він наступив на ще один волосок і побачив, що третій уже причепився хвостом до його джинсів і намагається прогризти цупку тканину ще м’якими зубами.

— Яйцеголов, — пробурмотів Генрі і скинув його з себе підошвою іншого черевика. Коли волосок спробував відповзти, він наступив на нього. Несподівано відчув, що обливається потом, буквально з ніг до голови. Якщо в такому вигляді вийти на мороз (а це доведеться зробити, залишитися в будинку він не міг), можна і замерзнути на смерть.

— Не можу залишитись тут, не можу відпочити! — вигукнув Генрі своїм новим театральним голосом.

Він відкрив сірникову коробку, але руки так трусилися, що він половину просипав на підлогу. До нього вже повзли нові черв’ячки. Вони ще не мали ніякого досвіду, але вже добре знали, що він — ворог; так, знали це точно.

Генрі виловив один сірник, підняв його і притис до кінчика великий палець. Цього фокусу його ще хтозна-коли навчив Піт. Про найкращі речі ви завжди дізнаєтеся від друзів, правда ж? Наприклад, як улаштувати своєму давньому приятелю Бобру похорон вікінга і заодно позбутися мерзенних маленьких змійок.

— Яйцеголов!

Він запалив сірник, чиркнувши нігтем його кінчик. Запах підпаленої сірки був подібний до запаху, який зустрів його, коли він увійшов до мисливського будиночка, — запаху газів огрядної жінки.

— Морж!

Він кинув сірник до ліжка, де лежала зім’ята ковдра, тепер просочена пальною рідиною. Якусь мить навколо маленької дерев’яної палички танцював невеликий блакитний вогник, і Генрі подумав, що він зараз згасне. Потім пролунало тихе «вух», і ковдра обросла торочками жовтого вогню.

- Ґу-ґу-джуб!

Вогонь розповзся по простирадлу, зробивши червону закривавлену тканину чорною, досяг кладки вкритих слизом яєць, спробував їх на смак і вподобав. Почулася серія тихих звуків — це лопалися яйця. Потім нявкання — це пищали у вогні черв’ячки. І шипіння рідини, що витікала з яєць.

Генрі вийшов спиною вперед із кімнати, поливаючи підлогу струменем пального. Він дійшов до середини килима навахо, коли банка спорожніла. Відкинувши її вбік, Генрі запалив новий сірник і кинув його на підлогу. Цього разу помаранчеве полум’я з гучним «вух» злетіло вгору миттєво. Жар ударив у його блискуче від поту обличчя, і він відчув бажання — сильне й радісне — скинути з обличчя респіратори і просто зробити крок у вогонь. Привіт, жаре, привіт, темряво, моя стара подруго.

Причина, через яку він цього не зробив, була простою і водночас потужною. Якщо він рушить туди зараз, то виявиться, що неприємне пробудження всіх його почуттів, що спали досі, було марним. Він ніколи не дізнається достеменно, що тут сталось, але можна було отримати хоч якісь відповіді від тих, хто летів у гелікоптерах і розстрілював тварин. Якщо, звичайно, вони і його не пристрелять.

Біля дверей Генрі пройняв спогад, настільки чіткий, що серце завмерло в грудях: Бобер на колінах перед Даддітсом, який намагається натягти кросівку задом наперед. «Давай я допоможу», — каже Бобер, і Даддітс, дивлячись на нього зі щирим подивом, від якого просто не можна не розчулитися, відповідає: «Омоу сіку?»

Генрі знову заплакав.

— Прощай, Бобре, — промовив він. — Люблю тебе, старий… І це від самого серця.

І вийшов на мороз.

6

Він пройшов у дальній кінець ділянки, де була ще одна купа дров. Біля неї лежав шматок брезенту, старий і вицвілий. Він примерз до землі, і Генрі довелося смикати його обома руками, щоб відірвати. Під ним зберігалася ціла купа снігоступів, ковзанів та лиж. А ще — допотопний бур для льоду.

Дивлячись на цю некрасиву купу зимового приладдя, що давно не було в ужитку, Генрі раптом зрозумів, наскільки втомився… Тільки «втомився» в його випадку — це надто м’яко сказано. Він щойно пройшов пішки десять миль, і більшість шляху швидким кроком, не кажучи вже про те, що побував в автомобільній аварії і знайшов труп свого друга дитинства. На додачу до цього він був майже впевнений, що ще двох його друзів спіткала така сама доля.

«Якби я від самого початку не думав про самогубство, я б уже збожеволів», — подумав він і розсміявся. Сміятися було приємно, але втоми це не зняло. Треба було вибиратися звідси. Знайти когось із влади й розповісти, що тут сталось. Утім, їм про це, мабуть, уже й так відомо — судячи зі звуків, до біса добре відомо, і заходи, яких вони вживали, тривожили Генрі. Але вони могли не знати про тхорів. І про яйця. Він, Генрі Девлін, розповість їм — хто ж, як не він? Зрештою, він же Яйцеголов!

Від снігоступів лишилися практично самі порожні рами — шкіряну шнурівку майже повністю з’їли миші, однак після довгих пошуків він таки відшукав пару лиж для руху нерівною місцевістю, на вигляд найкращі моделі якогось 1954 року. Кріплення давно заіржавіли, але, натиснувши на них двома великими пальцями, він усе-таки зумів розкрити їх достатньо, щоб так-сяк просунути всередину черевики.

Усередині будинку вже щосили тріщало. Генрі поклав долоню на дерев’яну стіну і відчув тепло. Під навісом стояв цілий набір різнокаліберних лижних палиць із ручками, обплетеними брудним павутинням. Генрі торкатися до нього не хотілось — спогади про яйця і зародки схожої на тхора тварюки ще були надто свіжими, — але зараз його руки були принаймні в рукавичках. Змахнувши павутину, він нашвидку перебрав палиці. Позаду у вікнах уже затанцювали язики вогню.

Знайшовши пару трохи коротших, ніж йому з його чималим зростом були потрібні, він незграбно проїхав до рогу будівлі. У старих лижах і з рушницею Джонсі на плечі він почувався, як нацистський солдат у зимовому спорядженні в одному з фільмів за Алістером Макліном[91]. Коли він озирнувся, вікно, біля якого він стояв, вибухнуло з несподівано гучним звуком, ніби хтось кинув із другого поверху велику скляну посудину. Генрі мимоволі втягнув голову в плечі й відчув, як на нього сиплються осколки, кілька приземлилося на голову. Йому спало на думку, що, якби він