Читати книгу - "Ловець снів"

і зменшився, як завжди буває, коли ми видихаємось, а робота ще не скінчена, далеко не скінчена. Життя Генрі звелося до чотирьох простих повторюваних рухів: поршневий рух рук із палицями і відштовхування лижами від снігу. Біль угамувався, принаймні поки що, після того як він перейшов до якоїсь іншої зони. На його пам’яті щось хоч віддалено подібне відбувалося з ним лиш одного разу, коли він був центровим основної п’ятірки в баскетбольній команді «Тигри Деррі». Під час жахливо важливого півфінального матчу троє з чотирьох найкращих гравців були вилучені за грубу гру на перших трьох хвилинах третьої чверті гри. Тренер виставив Генрі до кінця гри, і той не заробив жодного зауваження, крім як за затримку м’яча і заступ за лінію. Відіграв він добре, але на той час, коли пролунав фінальний свисток («Тигри» з тріском програли), Генрі немов плавав у якомусь щасливому тумані. На півдорозі до роздягальні в нього відмовили ноги, і він із дурнуватою посмішкою сів на підлогу. Партнери по команді в червоних спортивних костюмах, проходячи повз нього, сміялися, хвалили його, схвально поплескували по плечу.

Зараз давати свисток і плескати по плечу нікому; лише на сході все не припинялася стрілянина. Стріляли вже трохи рідше, але й далі потужно. Найбільш зловісними були поодинокі постріли, що долітали звідкілясь спереду. Можливо, біля крамниці Ґосселіна? Важко сказати.

Раптом він почув, що співає свою найненависнішу пісню «Roliing Stones» — «Співчуття дияволові» («Я при Пілаті добре дбав — хай чаша не мине сія», щиро всім дякуємо, ви були чудовими слухачами, до нових зустрічей), і обірвав себе, коли зрозумів, що пісня перемішалася зі спогадами про Джонсі на лікарняному ліжку, про те, який вигляд Джонсі мав минулого березня — не просто змарнілий, а ніби зіщулений, немов його сутність утяглася сама в себе, сконцентрувалася, щоб утворити захисний щит навколо здивованого, ураженого тіла. Джонсі дивився на Генрі поглядом людини, яка, можливо, помре, і, хоч він не помер, Генрі зрозумів, що саме тоді його думки про самогубство почали набувати справді серйозного характеру. До галереї образів, неприємних і навіть страшних, що переслідували його ночами, — блакитно-біле молоко, яке струменить по підборіддю батька; колихання гігантських сідниць Баррі Ньюмена, який вибігає з кабінету; Річі Ґренадо, що простягає собаче лайно заплаканому й майже голому Даддітсові Кейвеллу і каже: «Давай, жери. З’їж, і можеш котитися», — тепер приєднався ще один образ: худе обличчя й отетерілі очі Джонсі; Джонсі, якого мало не відправили на той світ посеред вулиці без жодних причин і підстав; Джонсі, готовий будь-якої секунди звалити з цього світу. Лікарі стверджували, що він у стабільному стані, але в очах старого друга Генрі читав агонію. Співчуття дияволові? Будь ласка. Не було ні Бога, ні диявола, ні співчуття, і якщо ти це розумів — погані твої справи. Твої дні енергійного платоспроможного відвідувача цього великого цирку під назвою «культура Америки» відлічують останні хвилини.

Він знову почув, що співає: «То чи вас хвилюють ці карти у моїх руках?», — і змусив себе замовкнути. Що далі? Щось уже зовсім безглузде. Безглузде, дурне й солодке, щось, чим просякнута «культура Америки». Як щодо «Pointer Sisters»? Чудовий вибір.

Дивлячись униз, на ковзання лиж і горизонтальні хвильки, залишені на снігу гусеницями снігохода, він почав співати. Незабаром він уже повторював слова пісні монотонним, немелодійним шепотінням, поки піт просочував сорочку, а прозорий слиз тік із носа й замерзав на верхній губі: «Я знаю, впораємося ми, знаю, ми можем, так, ми можем-можем, так, ми можем, так, ми можем…»

Краще. Набагато краще. Усі ці «ми» і «я знаю» — такі самі зразки «культури Америки», як «форд»-пікап на паркінгу кегельбану, розпродаж білизни в «JCPenney» або мертва рок-зірка у ванні.

9

І врешті-решт він дійшов до куреня, у якому залишив Піта й жінку. Піт зник. Без сліду.

Генрі підняв іржавий провалений дах куреня і зазирнув під нього, як під металеву ковдру, перевірити, чи немає там Піта. Піта там не виявилося, зате він побачив жінку. Вона заповзла (або її перетягли туди) з того місця, де вона перебувала, коли Генрі вирушив до «Діри в стіні», і за цей час зустріла там жахливу смерть. Її одяг і обличчя були всуціль вкриті таким самим грибком кольору іржі, що забив мисливський будиночок, але Генрі помітив цікаву річ: якщо на обличчі грибок почувався чудово (особливо в ніздрях і на видимих ділянках очей — там узагалі виросли джунглі), то поріст, який розходився від неї, облямовуючи тіло нерівним контуром, явно переживав не найкращі часи. Грибок позаду неї, з боку, протилежного вогню, посірів і перестав рости. Колонія перед нею почувалася трохи краще — вона мала джерело тепла і місце на землі з відталим снігом, але кінчики вусиків зробилися пухкими й сірими, як вулканічний попіл.

Генрі практично не сумнівався, що ця гидота помирає.

Як і день — тепер це стало зрозуміло. Генрі кинув іржавий лист рифленої бляхи назад на тіло Беккі Шу і жар, який лишився від багаття. Потім знову подивився на слід снігохода. Як і в «Дірі в стіні», він пожалкував, що з ним поруч немає Натті Бампо, який би пояснив значення сліду. Або хоча б старого друга Джонсі — Еркюля Пуаро з його маленькими сірими клітинами.

Слід відхилявся від курсу в бік поваленого даху куреня і йшов далі в напрямку Ґосселіна. На снігу була помітна витиснута ділянка, що майже точно повторювала форму людського тіла. З обох боків — круглі западини.

— Ну, що скажете, Еркюле? — запитав Генрі. — Що це означає, mon ami[94]?

Але Еркюль не відповів.

Генрі знову щось тихенько замугикав собі під ніс і подався вперед, ближче до однієї з круглих вм’ятин, не помічаючи, що повернувся від «Pointer Sisters» до «Rolling Stones».

Світла було досить, щоб роздивитися три ямки ліворуч від сліду тіла, і Генрі згадалася латка на правому лікті Пітової куртки. Піт якось із дивною гордістю повідав йому, що це його подружка пришила латочку, заявивши, що він не поїде на полювання у рваній куртці. Генрі згадав, що тоді це здалося йому водночас сумним і смішним: Піт сповнився мрій про безхмарне майбуття на підставі єдиного доброго вчинку… вчинку, який більше говорив про виховання цієї подружки, ніж про почуття, які вона могла мати до свого просяклого пивом друга.

Не те щоб це мало якесь значення. Значення