Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

Просто не можу стриматися та тягнуся до неї вкриваючи поцілунками тендітну шию дівчини й нарешті підбираюся до губ. Солодші за запах парфумів та будь-які цукерки світу. Куштував би їх до кінця свого життя. Та й Айлін ніби була не проти. Завзято відповідала й здавалося обом хотілося перейти ще на наступний етап, а за ним і ще один, але надто невчасно згадали про скелі. Навіть тримати рівновагу було тяжко. Куди там вже говорити про щось більше. Ну то мені звісно, бо дівчині було досить комфортно в моїх обіймах. 

– Айлін, дивись! – вигукую, відстороняючись та коли впевнююся, що вона вже на своїх двох, дістаю з-за найближчого виступу цидулку, перев’язану фіолетовою стрічкою.

– От Карім, – промимрила вона, проводячи рукою по злегка припухлих губах. 

– Що?

– Повертаємося? – Айлін поправила шлейку рюкзака та почала спускатися вниз.

– Угу, – тільки й залишалося піти за нею.