Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дуже-дуже правильне рішення!
– Ніко, це важливо, – не здавався цей невдаха, не розуміючи, що стоїть в кроці від зламаного носа. – Пізніше – буде пізно.
– Ти можеш говорити при мені, – кажу, стаючи поряд з Нікою.
– Ця тема не для чужих, – відповідає, гнівно стискаючи губи.
– А хто сказав, що я чужий? – не втримуюсь і обіймаю Ніку за талію, щоб показати, хто тут хто.
– Серйозно? – раптом питає він в Ніки. – Він? Серйозно?!
– Сашо, ми потім про все поговоримо, – тихо відповідає йому вона, а потім вивільняється з моїх обіймів і йде вперед, не чекаючи мене.
– Ви її не заслуговуєте, – гнівно промовляє до мене Алекс, коли ми залишаємося удвох.
– Це не тобі вирішувати. Ти свій шанс вже втратив, тож тепер – навіть не наближайся до Вероніки, Алексе. І моя тобі порада, краще одразу второпай це, щоб мені не довелося застосовувати інші методи.
Ніка
Боже! Зла не вистачає просто!
Один поводить себе так, ніби не з ним я розлучилася і не з ним не спілкувалася вже декілька місяців, а інший – вирішив заявити на мене права, наче на якусь річ!
Хоча позитивна сторона в цій ситуації присутня… Тепер я готова просто розірвати кожного на тій проклятій презентації, а тому – моя промова має бути феєричною.
Впевнено заходжу в конференц-зал, де має проходити вся ця катавасія, і прямую до місць, що відведені для нас з Власом.
– Ну, я ж казав, що ми знову зустрінемося, Вероніко, – раптом чую голос, що долинає зі сторони.
Повертаю голову і зіштовхуюсь поглядом з Новаком. І цього разу – я точно знаю, чому він мені здався таким неприємним в першу зустріч. Внутрішнє чуття в котрий раз не підвело.
– Отже, ви знаєте, як мене звати, – гмикнула, сідаючи на крісло.
– Я вмію досягати бажаного, – з самовдоволеною усмішкою відповідає.
– О, не сумніваюся в цьому. Однак методи у вас далекі від ідеалу.
– Кожен виживає, як може. До речі, не дивлячись на все, що сьогодні тут відбудеться, моє запрошення на вечерю досі в силі. Ти мені сподобалася.
– Запрошення на вечерю? – з-за спини лунає холодний голос Власа.
– О, привіт, Гордич. Не заважай нам з Веронікою спілкуватися. І так, вона обіцяла мені вечерю.
Я різко повертаю до нього голову, не розуміючи, що він взагалі меле! Тільки збираюся обвинуватити його в брехні, як в зал починають заходити інші люди на чолі з самим Сіворським.
І одразу стає тихо, мов на кладовищі. Ні! Стоп! Дурне порівняння. Нехай краще буде... Тихо, мов у бібліотеці.
Відчуваю, що починаю надто сильно нервувати, тож намагаюся взяти Власа за руку, але мені це не вдається. Він хитає головою і забирає свою руку під стіл, де стискає її в кулак. Ось мені й підтримка...
Ображено відвертаю голову і бачу, як Алекс всаджується прямо біля Данила і про щось йому шепоче. Він з ним працює? Відколи це?
Тепер я дуже жалкую, що не поговорила з ним…
– Всім доброго дня, – звернувся Ярослав Іванович зі свого місця в центрі стола. – Я бачу, що вже всі на місці, тож не будемо затягувати. Кожен знає свою чергу, тому прошу вас не затягувати сильно свої виступи і не затримувати колег.
Так.
Черга, що б їй! Наша – остання!
От наче справжня насмішка долі. Завжди вважала, що краще першими відстрілятися та й все. Сиди – кайфуй. Але не варто було й сподіватися, що нам пощастить...
***
Окрім нас, були присутні представники ще п’ятьох доволі відомих фірм. На даний момент вже відбули свою чергу три. Залишились ми і, звісно, Новак.
І ось Данило разом з Сашею виходять до інтерактивної панелі, а я намагаюся зрозуміти, чому від них два архітектори, а не архітектор та дизайнер, як у всіх інших. Хіба… Невже Алекс наважився змінити спеціалізацію?
Тут потрібно пояснити.
Мій колишній чоловік ніколи не був в захваті в архітектури. Він пішов вчитися на цей напрямок, бо батько на цьому наполіг. З самого знайомства Алекс мені казав, що не хоче займатися архітектурою все життя, але піти проти батька так і не наважувався.
Вже потім, коли ми одружилися, він не на жарт захопився дизайном інтер’єру, тож я навіть допомагала йому опанувати ази. Після цього він проходив декілька курсів, але не спішив відмовлятися від своєї нехай не дуже успішної, але все ж кар'єри. І ось він тут... Невже наважився? Чи не наше розлучення йому дало такий поштовх до різкої зміни діяльності?
– Вітаю всіх присутніх. Перед нашим виступом, я б хотів сказати декілька слів, – впевненим голосом проговорив Новак, відволікаючи мене від роздумів. – Нещодавно мені з моїх власних джерел стало відомо, що компанія-конкурент нахабно використовує ідею, що належить моєму дизайнеру. І я точно знаю, що її представники збираються сьогодні представити цю ідею, як свою власну, тож прошу вас, Ярославе Івановичу, відсторонити їх від участі в тендері.
І тут в мене просто дар мови зник… Це він про мою ідею? В сенсі?!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До зустрічі ніколи, Меланія Арт», після закриття браузера.