Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
О, тільки не це. Я ледве не вивернув очі. Вірність? Батько завжди був майстром лицемірства. Якщо він хоче звести мене з Діаною — то це найпідліший спосіб з усіх. Думає, що якщо я отримаю корону, то він отримає вплив? Дурень.
***
Я саме затягував ремені сідла, коли почув її кроки. Тихі, рішучі — впізнав би їх серед тисячі. У них була дивна наполегливість, як у когось, хто ще не навчився боятись по-справжньому, але вже зрозумів, що світ болючий. Я завмер, не обертаючись одразу.
Вона вибігла з замку просто у світанкове повітря — без прикрас, без корони, без охорони. Принцеса, але зараз — просто дівчина. Вона була розтріпана, трохи розгублена, але трималася рівно, як завжди. І саме це врізалося мені в памʼять.
— Ти вже їдеш? — спитала вона. Її голос був мʼякий, але напружений. Кожне слово дається їй важко.
— Так. Наказ короля, — відповів я рівно.
Я дивився на неї — і бачив дівчинку, яку колись носив на плечах, поки вона сміялась до сліз, поки ще не знала, що світ буває жорстоким. Я пам’ятав її крихітні пальці, якими вона тягнулася до мого меча, щоб навчитися. Її наївні фрази про славу і честь. І раптом зрозумів — вона більше не дитина. І мені страшно було це усвідомити.
— Я боюсь за тебе, — прошепотіла вона.
Не як принцеса, не як наречена. Як та сама дівчинка, яка колись загубилась у королівському саду й кликала мене серед ночі.
Ці слова були, як ніж у горло. Я міг звикнути до ударів, до підступів, до політики. Але не до страху за мене. Це нагадувало про те, що я давно намагався приховати — про турботу.
Я зробив крок вперед, взяв її руку й поцілував — не з пристрасті, а з обов’язку, що став майже батьківським. Цей жест був клятвою. Не кохання, не жаги — але обіцянкою, що я повернусь. Що вона не залишиться сам-на-сам у цьому дворі, з усім тягарем очікувань і політики.
— Я завжди повертатимусь, поки матиму куди, — прошепотів я їй на вухо. Вона нічого не сказала, лише злегка стисла мою руку.
Я обернувся до свого коня. Ще кілька митей — і нас покличуть. І все буде пізно. Я не оглядався, бо знав: мене проводжають до горизонту темні очі Діани. А я хочу бачити інші
Можливо, я зможу її полюбити. Не як кохану жінку. Але як ту, за кого несу відповідальність. Як ту, що заслуговує більше, ніж іще одну втрату.
І ця думка — як спокій серед бурі. І, можливо, саме з неї все почнеться.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За моїм щитом, Ханна Кір», після закриття браузера.