Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

— Так, набагато. Дякую за допомогу.

Вів’єн відчиняє дверцята автомобіля.

— Поїхали, хлопчики. На нас давно чекають.

Флоріан залишає валізу в багажнику та сідає позаду. Вони їдуть знайомою дорогою, хоча й більшу частину шляху Флоріан проспав у дурному сні. Він запам’ятовує повороти, поки Вів’єн балакає з Голді попереду. Здається, вони добре ладнають.

Десь на середині шляху Флоріан раптом починає відчувати внутрішнє тремтіння. Він відвертається від вікна, готовий попросити розвернути машину та повернутися усе так, як було, та проковтує комок у горлі. Це дурниці.

Дурниці. Дурниці. Дурниці.

Флоренс Глейдвін — не чергова нянька.

З черговою нянькою зміни не були б такими катастрофічними.

— Почекай… Почекай!

Флоріан відволікається від думок якраз вчасно, щоб побачити, як Вів’єн перелазить з переднього сидіння на заднє під буркотіння Голді, який притримує її рукою за лікоть. Він похмуро дивиться на неї через дзеркало заднього виду, поки Вів’єн хихотить, падаючи поряд з Флоріаном.

— Достатньо було сказати зупинити мені машину.

— Нагадай мені про це наступного разу, — вона широко посміхається та штовхає Флоріана ліктем. — У твоїй голові забагато думок.

— Я не можу з цим нічого зробити.

— Тепер і я теж нічого з цим зробити не можу, — Вів’єн тицяє пальцем в лоб. — Хоча якби твоє миле серденько обрало б щось інше, я могла б спробувати.

— Чому б ні? — дивується хлопець. — Я не вмію скидати з себе вплив. Заняття з захисту розпочнуться лише за місяць.

— Ти вмієш це робити, — наполягає Вів’єн. — Не одразу, але для невизначеного і це — невимовна сила. Пам'ятаєш день, коли ми вперше зустрілися? Ти був під впливом. Але не весь час. Перед тим, як я знайшла тебе, перед тим впливом керівників, ти був самим собою.

Вів’єн не зводить з нього очей.

— Ти був самим собою, Флоріане. Інші, ще скривджені першим, не відчули миті зміни одного впливу на інший, допоки їх не пронизав біль. Я мала б ще тоді здогадатися, що щось з тобою не те.

— Що зі мною щось не те? — повторює усміхнено Флоріан.

— Так, уявляєш? Я прийшла рятувати чергового жевжика, а він, бач, сам себе врятував, — Вів’єн сміється і додає: — Технічно.

— Другий вплив я не подолав.

— Якби ти подолав другий вплив, у методиках керівництва не було б сенсу.

— Їм довелося б вигадувати щось нове, — усміхається Флоріан. — Щось складніше і химерніше.

— Ще б пак, — дівчина киває. — Вони це дуже не люблять.

Вів’єн пирхає зі сміху, наче пригадує власну історію минулого. Флоріан розслабляється поруч з нею, визираючи у вікно з її боку. Вони майже приїхали — ще кілька поворотів серед галявин дорогою вниз, допоки не з’являться перші будинки.

— Усе буде нормально, — запевняє Вів’єн. — А якщо щось буде не так, я завжди допоможу тобі втекти до Бендону. Хоча ні, туди радше не треба…

— Я завжди хотів побувати в Енстоні, — говорить Флоріан.

— Досі хочеш?

Флоріан недовго мовчить. Потім хитає головою.

— Вже не дуже.

— На вас дійсно чекають, — говорить зненацька Голді спереду, і вони з Вів’єн обоє повертаються до лобового скла. Автомобіль сповільнюється, і Флоріан ховає бліді пальці в кишенях.

Він забирає свою валізу та зніяковіло кружляє навколо машини. Вів’єн хапає його за лікоть з відчиненого вікна.

— З тобою все буде добре, — каже вона вперто до нього. — Я обіцяю тобі.

— Дякую, що склала мені компанію, — щиро дякує Флоріан. — Я радий, що це була ти.

Вів’єн лише відмахується:

— Мені не складно було домовитися.

Це напевно було складно. Його мали відвозити пані Агата або пан Ревер, тож їй довелося вмовляти обох, щоб це зробила саме Вів’єн.

— Щасти, — Флоріан видавлює з себе усмішку та розвертається до воріт, дозволяючи їй зникнути. Він чекає на гудіння мотору, з яким машина розвертається, а Вів’єн махає йому рукою.

Хлопець набирає повітря у груди. Він певен, що пан Глейдвін перед воротами робить те ж саме.

— Проходь, — запрошує Флоренс. — Я покажу тобі кімнату.

Вони обидва, сором’язливо зніяковіло, проходять вперед. Флоріан пам’ятає будинок і певен, що його відведуть до гостьової кімнати, в якій тоді спали його друзі.

— Я намагався надати кімнаті підліткового життя, — невпевнено говорить пан Глейдвін. — Якщо тобі не сподобається, ми можемо вигадати щось інше.

— Не треба було, пане Глейдвіне.

— Флоренс, — виправляє чоловік. — Якщо ми будемо жити під одним дахом, ти називатимеш мене за іменем.

Флоріан киває, і Флоренс штовхає перед ним двері.

Це не та порожня кімната, яку Флоріан пам’ятає. Тепер вона лише простора — тут мало меблів, лише ліжко, великий стіл, замість журнального, стілець та шафа. На шухляді біля ліжка шахова дошка, кілька полиць над столом сповнені підручниками та новими науковими журналами. На стінах розклеєні плакати з персонажами.