Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

Її мати змінилася. Вперше в житті Ліан побачила слабкість у її очах, відчуття втрати, яке, здавалося, з’їдало її зсередини. Спочатку мати мовчала, лише довше, ніж зазвичай, вдивляючись у далечінь, а потім...

Вона втратила інтерес до всього.

Вона більше не керувала ковеном так, як раніше. На зборах мовчала, її накази стали розрізненими та безликими. Вона проводила довгі години в своїй кімнаті, відмовляючись виходити навіть на важливі ритуали. Ходили чутки, що вона шукає Арану, що звертається до старих забутих магічних практик, які відьмам ковену були заборонені.

А потім, через шість місяців, вона втратила свою силу.

Це сталося несподівано. В одну мить вона ще була могутньою Верховною Жрицею, чий голос міг змусити навіть старших відьом тремтіти, а в наступну — лише тінню себе.

Ніхто не знав, як і чому це сталося. Ліан тільки чула про це — про момент, коли її мати стояла посеред церемонії і раптом ледь не впала, ледве втримавшись на ногах. Вогонь, що повинен був підкоритися її волі, згас, а трави в її руках не спалахнули, як завжди. Вона мовчки пішла з храму і більше ніколи не брала участі в обрядах.

З того часу ковен став дивитися на Ліан з очікуванням. Вона більше не була просто "дочкою Верховної Жриці". Вона була тією, хто мала взяти все під контроль.

Але навіть після стількох років Ліан не наважувалася запитати матір, що насправді сталося.

Вона боялася відповіді. Боялася, що почує те, що ніколи не зможе зрозуміти чи пробачити.

Кожного разу, коли вона заходила в її кімнату, вона бачила перед собою постарілу, змучену жінку, яка лише блідо усміхалася у відповідь. Ліан знала, що щось зламалося в її матері тієї ночі, коли Арана зникла. Але вона не знала, чи це була втрата Арани, чи щось більше… щось темніше.

Час не гоїв ці рани. Він лише закривав їх тонкою плівкою мовчання.

Ліан так і не вийшла заміж і не стала матір'ю. Інколи вона думала, що це Арана її прокляла, і це була найбільша трагедія її життя. Відчуття безпорадності і розчарування охоплювало її серце, адже її рід, який мав тисячолітню історію, може згаснути на ній.

Останні роки Ліан почала помічати, як інші відьми все частіше не бажають виконувати її накази. Вона розуміла, що відсутність спадкоємця теж грає роль у цих змінах. Відьми ставали більш незалежними, їхнє поважання до неї почало згасати, і навіть серед її найближчого кола з'являлася недовіра. Вона усвідомлювала, що її влада більше не спирається на те, що передається з покоління в покоління. Без спадкоємця її рід і традиції ставали все більш далекими і менш значущими. Вона не могла залишити після себе нічого, що б продовжило її справу, і це відчуття глибоко ранило її душу. Тепер вона з тривогою дивилася на зміни, що відбувалися навколо, і намагалася зрозуміти, як повернути втрачену силу і вплив.

Найбільше, чого вона боялася, це втратити владу, адже тоді вона втратить все. Влада була не тільки її основним засобом впливу, але й єдиною річчю, яка ще тримала її на плаву в світі, де спадкоємці і кровні лінії мали таке велике значення. Без неї Ліан не могла уявити своє існування. Це була її сутність, її самоідентифікація. Вона була готова піти на все, щоб утримати її — маніпулювати, шукати нові союзники або, можливо, навіть порушити старі традиції. Але щоразу, коли її думки поверталися до цього, вона відчувала, як глибока тривога проникає в кожну клітинку її тіла. Втрата влади не означала лише втрату поваги від інших відьом, це була би її остаточна поразка.