Читати книгу - "440 днІв без тебе (усім, кого торкнулася війна), Людмила Міщук"

У нас лупляться ще одні курчата. Качок купувати не буду – нема охоти.

Ми з донькою напевно в суботу катнемо тобі по форму, а десь на тижні вишлемо посилку. Іванку, ти поправився хоч трошки?

23. 06. 15. День шістдесятий.

Привіт, татусю! Ждала твого дзвінка. Зараз взагалі моє життя поділяється на короткі проміжки: від дзвінка до дзвінка твого або донечки. А інше не так важливо.

Тимощук – молодець, я не думала, що він щось там і десь буде за тебе дзвонити. Якось аж на душі приємно, що є такі люди, яким не байдуже.

От і вчора також, коли з соцзахисту подзвонили.

Бачу, ти дуже скучаєш за Аллою. А ми всі – за тобою. Нехай береже тебе Господь. Чогось сьогодні на серці так щемко-щемко, дуже хочеться плакати. Мовчу, ношу все в собі, бо доні теж нервувати не можна – стають проблеми свої. А батько хочу щоб трохи довше пожив, він і так вже згорбився, сили меншають.

24. 06. 15. День шістдесят перший.

Лучинець з Кухалевичкою питали, як ти на передовій. Від цього слова мороз по шкірі – знову думка думку гонить: як буде?! Вірю, що все буде добре, повернешся – і все буде, як колись.

Дуже страшно… і хочеться плакати…

Пополола грядки, обприскала капусту. Квочка, скотина, б’є двох чорненьких курчат, я її вигнала.

Як же ж ти любиш доню, що навіть звідти дзвониш, щоб поїхали по червоноголовці.

25. 06. 15. День шістдесят другий.

1/6 служби пройшла – сьогодні 2 місяці твоїх поневірянь у війську. Вітаю. Я взяла в Ківерцях тобі форму. В неділю дещо докупимо і вишлемо тобі посилку.

Сьогодні була в донечки на роботі.

Боже, як щемко: тільки 2 місяці, а здається тебе вже так давно нема. Як же ми не цінували ті дні, коли були разом! Як довго ще ждати!

Дзвонила Міра-завклуб, чи дам твої фотографії – у Ківерцях виготовлятимуть чи то стенд, чи альбом про мобілізованих.

26. 06. 15. День шістдесят третій.

Іванку, хотіли скоротити 0,25 твоєї ставки, але не можна, то скоротили Свєті. Я обіцяла бути доброю, але щоб їх порозганяли трохи, тих, які нічого не роблять, тільки носять різні плітки! І це не про Свєту…

Жду донечку, нічого не роблю, ледацюга.

27. 06. 15. День шістдесят четвертий.

Пропололи з донечкою картоплю на піску, покололи руки, як дві Дуньки.

Вася казав, що треба виправити таке неподобство, що в Алли нема комп’ютера на роботі. Ти скучаєш за своєю донюською – тільки приїхала, зразу подзвонив. А батько чуть не розплакався, коли ти з ним говорив.

28. 06. 15. День шістдесят п’ятий.

Ми на базарі були: купили доні кардигана і 2 пари тапочок на роботу.

А ти сьогодні сумний. Мені теж за тобою скучно-скучно, але коли я нитиму в трубку, то ти там витимеш. Я дуже тебе люблю і хочу, щоб рік пролетів, як один день.

65 днів пройшло, залишилося 300, багато-о-о-о-о…

29. 06. 15. День шістдесят шостий.

Пасу корови півдня з Переходьком. Погода – люкс, тепло, тихо. Аллуся нам їсти приготувала. Вася радий, що ти з ним побалакав. Ой, батечку, що ті люди тільки не наплетуть. А на мене по дорозі дивляться, як на привида, говорять так запопадливо, аж іноді смішно.

Після обіду хропла, піду проводжати доню на автобус.

Як ти там, Іване, чи сниться тобі село, родина?

30. 06. 15. День шістдесят сьомий.

Калецька в квадраті, здрасьтє, 0% доброти!!! Розізлили ще в автобусі – довершили в «Ельдорадо»! Здала твої папери, ще довезти акта з сільради і добити менеджера за свої гроші.

Я так сьогодні налепеталася з тобою, що здається, що ти був поруч. Ех…

01. 07. 15. День шістдесят восьмий.

Про тебе «пані дирехторка» питалася, я сухо кинула «служить» та й пішла.

Ух! Який у нас дощик сипонув! Стіна! А потім зразу вийшло сонце. Так гарно.

Увечері знову був потоп!

02. 07. 15. День шістдесят дев’ятий.

Здала папери в Ківерцях, сказала, що незважаючи на усі доходи, субсидію дадуть (завдяки тобі). Поживемо – побачимо.

В «Ельдорадо» вирішила не бути злюкою, що той менеджер винний – як йому кажуть, так і робить. Ага! Везу додому пилососа.

Здається, що ти поїхав до Ківерець і скоро приїдеш. Коли ми побачимося?????????????????????????

03. 07. 15. День сімдесятий.

Батько в Тамари робить грубку з Шелухою, я цілий день сама: в городі поколупалася, траву в квітнику забрала.

Жду доню. В неї сьогодні море новин: переляк, бо приходив дядечко з архіву, радість, бо всі гарно до неї ставляться, хвалять, та ще й зарплату додадуть за вступну кампанію.