Читати книгу - "Рай, з якого не втікти, Рубен Гримар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Пані Коваленко?
Я підняла очі.
Лікарняна палата була не те щоб тісною, але й не затишною. Стеля блідо-жовта, фарба трохи облуплена. На столику біля ліжка стояла чашка з чаєм – справжнім, терпким, трохи остиглим.
Лікарка дивилася на мене уважно. Її погляд не був ані осудливим, ані жалісливим. Просто людським.
— Ви розумієте, що сталося?
Я повільно кивнула.
Реальність… вона була такою крихкою.
Іноді вона тріщала, розсипалася, розтікалася, як віск під полум’ям. Але іноді… іноді її можна було зібрати докупи.
— Ви почали сумніватися, — продовжила лікарка. — Маленькі деталі, які здавалися вам неправильними, створили велике переконання, що ваше життя несправжнє.
— Але це не означає, що воно було поганим, правда? — тихо запитала я.
Вона злегка посміхнулася.
— Навпаки. Воно було настільки хорошим, що ваш мозок не зміг прийняти це.
Я опустила погляд.
Я знищила власне щастя через страх.
— Що тепер? — запитала я.
Лікарка трохи схилила голову набік.
— Це залежить від вас.
Я витримала паузу.
— Мені сказали, що я тут два роки…
— Так.
— І весь цей час… він чекав?
Лікарка кивнула.
— Він приходив щотижня. Запитував, чи є зміни. Казав, що чекатиме стільки, скільки потрібно.
Щось тепле і болісне одночасно стиснуло мої груди.
Дмитро…
Він був реальним.
Я не втратила його назавжди.
Я могла знову обрати жити.
В цей момент двері прочинилися.
І я побачила його.
Без ідеальної усмішки. Без запланованих слів.
Просто мого чоловіка, який виглядав трохи втомленим, трохи старшим, але… справжнім.
— Привіт, — тихо сказав він.
Я дивилася на нього довго.
Дві реальності перетнулися у цій точці.
Одна – моя хвороба, що забрала мене у себе.
Інша – моє життя, яке ще чекало на мене.
Я зробила вибір.
Я простягнула руку.
— Привіт, — відповіла я.
І цього разу, коли я посміхнулася, усмішка була справжньою.
Годинник пробив 18:00…
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рай, з якого не втікти, Рубен Гримар», після закриття браузера.