Читати книгу - "#непамʼятаюякцесталося, Alina Pero"

Глава 6: Перший “подружній” ранок і неминуча сварка

Женя

 

Я прокинулась від звуку — щось шипіло на кухні. Мої інстинкти одразу сказали: або хтось смажить ковбаски, або квартира горить. І хоча обидва варіанти зранку викликають стрес, шлунок обрав ковбаски, а мозок — паніку.

Я вбігла в кухню у піжамі з єдинорогами й побачила Антона. Він стояв у фартусі. У рожевому фартусі з написом “ЦАР НА КУХНІ”. І смажив млинці. МЛИНЦІ.

— Це що за серіал “Ідеальний чоловік. Помилка долі”? — пробурмотіла я, намагаючись пригладити волосся, яке нагадувало тюльпан у момент вибуху.

— Доброго ранку, жінко моя офіційно випадкова! — Антон посміхнувся і підкинув млинець у повітря. Млинець, на жаль, вирішив не повертатися.

— Упс… Ну, майже.

Я сіла за стіл, і переді мною з’явилась тарілка млинців із сиром. І чай. І навіть серветка, складена трикутником. Я ніколи так не снідала. Я ніколи не зустрічала чоловіків, які готують щось окрім яєчні й кави з банки “Нескафе”.

— Я б посварилась з тобою, бо ти викликаєш нереалістичні очікування у жінок по всій країні, але я голодна.

 

Антон

 

Млинець на підлозі лежав трагічно, але я зробив вигляд, що це жертва в ім’я мистецтва.

— Я просто вважаю, що фальшивий шлюб має фальшиві, але смачні млинці. І... — я глянув на неї, як на потенційного критика “Мішлен” — ...ти не проти, що я помив твою раковину? Вона плакала.

Женя підняла брови.

— Ти що зробив?

— Ну... там були залишки косметики, і, здається, шампунь “Міцний характер”? Він напав на мій гель для гоління.

Я бачив, як у неї починає сіпатись око. Це був той момент, коли ти ще не в курсі, сварка вже почалась, але вже чуєш грім на горизонті.

 

Женя

 

— Антоне. Ти не можеш просто брати й мити мої речі. Це вторгнення у священний простір. Це все одно, що… що… лизнути чуже морозиво без дозволу!

— Але ж я не… лизав твій шампунь! — розгублено відповів він.

— Це приклад! — я вже махала руками, як диригент на концерті гніву. — У жінок усе по системі! У мене була своя мікроекосистема у ванній. А тепер — що? Чистота? Порядок? Як мені тепер знайти хаос?

— Ти хочеш, щоб я повернув усе назад?

— Так! І ще хочу, щоб мій рушник не лежав на твоєму боці ліжка! Це моя територія!

 

Антон

 

Окей. Схоже, я перетнув межу. Можливо, буквально. Я, як добрий чоловік, хотів навести лад. А виявилось — у кожної Жені є внутрішній гремлін, який живе в її косметичці і не любить чистих раковин.

— Добре, Женю. Я все поверну. Хочеш — я навіть розсиплю блискітки біля ванни і проллю шампунь “Буря і ніжність”. Але можна я залишу фартух?

Вона закотила очі, але засміялась.

— Лиши. Але знай: у справжньому шлюбі це називається “перша сварка через дурницю”, а в нашому — “епізод один. Виживання”.

Ми сиділи мовчки. Я підсунув їй останній млинець.

— Перемир’я?

— Якщо наступного разу ти попередиш, що прибираєш мій світ.

— Обіцяю.

І ми їли млинці. Один на двох. Під пледом. Як двоє дуже дивних, офіційно одружених людей, що сваряться через раковини і все одно розділяють сніданок.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍