Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

ніколи не перерветься. Ельронд із Рівендолу належить до того Роду. Бо від Берена та Лутієн народився Діор, Тінґолів спадкоємець, а від нього — Ельвінґ Біла, яку пошлюбив Еарендил, той, що відплив своїм кораблем крізь тумани цього світу до морів небесних зі сильмарилом на чолі. А вже від Еарендила походять Королі Нуменору, себто Вестернесу.

Доки Бурлака говорив, гобіти стежили за його дивним і палким обличчям, тьмяно освітленим червоними відблисками палаючого хмизу. Очі його сяяли, голос став густим і глибоким. Угорі ж було чорне зоряне небо. Зненацька над маківкою Вершини Вітрів позаду Бурлаки зайнялося тьмяне світло. Молодий місяць спроквола піднімався над пагорбом, що нависав над подорожніми, і зорі понад вершиною згасли.

Оповідь добігла кінця. Гобіти поворухнулись і потяглися.

— Гляньте! — озвався Мері. — Місяць сходить. Отже, вже пізно.

Решта теж подивилась угору. А подивившись, угледіла на вершині пагорба щось мале і темне на тлі місячного мерехтіння. Імовірно, то був лише великий камінь чи нависла скеля, вихоплена з пітьми млявим світлом.

Сем і Мері підвелись і трохи відійшли від вогнища. Фродо та Піпін і далі сиділи мовчки. А блукач уважно стежив за місячним світлом на пагорбі. Усе здавалося тихим і спокійним, але Фродо відчув, як до його серця підступає холодний жах — тепер, коли Бурлака вже не говорив. Він присунувся ще ближче до вогню. Тієї миті від краю виярка надбіг Сем.

— Не знаю, чому, — сказав він, — але мені раптом стало страшно. Я не наважився би вийти з цього виярка ні за які гроші. Я відчув, ніби щось підкрадається вгору схилом.

— Ти щось бачив? — запитав Фродо, зриваючись на ноги.

— Ні, пане. Нічого я не бачив, але й не спинявся, щоби дивитися.

— А я бачив, — утрутився Мері, — чи принаймні мені привиділося: далі на заході, де місячне світло вже лягло на рівнини поза тінню від вершин пагорбів, мені привиділися дві чи три чорні постаті. Вони, здається, рухались у наш бік.

— Тримайтеся близько до вогню, обличчями від нього! — скомандував Бурлака. — Візьміть у руки замашні палиці!

Кілька довгих митей вони сиділи мовчазні та напружені, повернувшись спинами до багаття, і кожен удивлявся в темряву, що оточувала їх. Нічого не відбувалося. Ніч була глуха: ні звуку, ні руху. Фродо стрепенувся, відчувши, що мусить розбити цю тишу: йому кортіло волати вголос.

— Цить! — прошепотів Бурлака.

— Що це? — одночасно з ним видихнув Піпін.

За вигином невеликого виярка з протилежного від пагорба боку вигулькнула тінь, і, можливо, не одна — вони це радше відчули, ніж побачили. Тоді напружили очі, й тіні, здалося, виросли. Незабаром сумнівів у них уже не було: три або чотири темні постаті стояли на схилі, дивлячись на них згори. Постаті були такі темні, що здавалися чорними дірами на тлі глибокого мороку позаду них. Фродо причулося приглушене шипіння отруйного подиху, від якого його пронизав холод. Постаті поволі наступали.

Жах охопив Піпіна та Мері, тож вони обоє впали ниць на землю. Сем притиснувся до Фродо. Той боявся не менше за своїх супутників: його трясло так, ніби він дуже змерз, але його жах поглинула несподівана спокуса надягнути Перстень. Бажання зробити це скувало гобіта, й він не міг думати ні про що інше. Він пам’ятав про Курган і про Ґандальфове послання, однак щось наче змушувало його знехтувати всі перестороги, і Фродо прагнув піддатися цьому примусу. Не з надією на втечу або на вчинок, поганий чи добрий: він просто відчував, що мусить узяти Перстень і надягнути його на палець. Він навіть не міг говорити і відчував, що Сем дивиться на нього, ніби знає, що його господар утрапив у якусь халепу, та не міг повернутися до товариша. Заплющивши очі, він ще якусь хвилю боровся, проте чинити опір стало нестерпно, й він повільно витяг ланцюжок і надягнув Перстень на середній палець лівої руки.

І, хоч усе було таким самим похмурим і темним, як і було, постаті відразу стали надзвичайно виразними. Фродо зміг роздивитися їх під чорними покровами. Там було п’ять високих фігур: дві стояли біля вигину виярка, ще три наближалися. На їхніх білих обличчях було видно пронизливі та безжальні очі; попід плащами були довгі сірі шати, на сивому волоссі — срібні шоломи, а у вихудлих руках — сталеві мечі. Їхні погляди впали на нього і протнули його, а самі вони кинулись уперед. У відчаї Фродо вихопив свого меча, і йому здалося, що той палахкотить червоним, наче полум’яний стяг. Дві постаті зупинилися. Третя була вища за інших: волосся той чоловік мав довге та сяйливе, а його шолом вінчала корона. В одній руці він тримав довгого меча, а в іншій — ножа; і ніж, і рука, що його тримала, випромінювали бліде світло. Він скочив уперед і напав на Фродо.

Тієї самої миті Фродо і собі рвонувся вперед, але впав на землю і почув власний голос, який гукав: «О Ельберет! Ґільтоніель!» Одночасно він ударив ворога в ногу. Ніч розітнув пронизливий крик, а Фродо відчув такий біль, ніби його ліве плече проштрикнула отруєна крижина. Уже непритомніючи, він, мовби крізь клуби туману, побачив, як із пітьми вискочив Бурлака, тримаючи в кожній руці по запаленій гілці. Останнім зусиллям волі Фродо, впустивши меча, скинув Перстень із пальця й міцно затис його у правиці.

Розділ 12

Втеча до Броду

притомнівши, Фродо продовжував відчайдушно стискати Перстень. Гобіт лежав біля багаття, яке тепер було високим і яскраво палало. Троє його друзів схилилися над ним.

— Що сталося? Де той блідий король? — нестямно запитав він.

Попервах гобіти неабияк зраділи — вже лише через те, що Фродо заговорив, — тож не могли йому відповісти. Зрештою, і запитання вони не зрозуміли. Потому від Сема Фродо дізнався, що вони не бачили нічого, крім неясних примарних постатей, котрі прямували до них. І раптом, на превеликий жах, Сем зауважив, що його господар зник, і тієї самої миті чорна тінь майнула повз нього й упала. Він чув голос Фродо, і той голос долинав ніби хтозна з якої відстані чи з-під землі, й той голос викрикував дивні слова. Нічого, крім цього, вони не бачили і не чули, аж поки перечепилися через тіло Фродо, який лежав, наче мертвий, долілиць на траві, а під ним був меч. Бурлака наказав підняти гобіта і покласти його