Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

Я просто киваю.

— І хто?

— А ти як думаєш? — дивлюся на нього з легкою усмішкою. Він зараз такий милий.

Тимофій задумується лише на мить.

— Думаю, що це дівчинка.

— Так і є, — відразу відповідаю, не змушуючи його довго чекати.

Його очі спалахують. Він широко посміхається, і від цього виразу обличчя в мене мимоволі щемить у грудях.

— У нас буде донечка. Маленька принцеса…

— Вона більше схожа на маленьку хуліганку, — усміхаюся я. — Так дубасить мене, що здається, ніби всередині справжній боксер.

Тимофій тихо сміється, але в його очах така ніжність, що мені доводиться відвести погляд, щоб не потонути в цьому відчутті.

Він задумливо посміхається, ніби обмірковує щось важливе, і продовжує масажувати мої гомілки. Його дотики такі м’які, що я заплющую очі та повністю розслабляюся, насолоджуючись теплом його рук. Десь у глибині свідомості розумію, що починаю засинати, але не можу цьому опиратися.

Прокидаюся, коли за вікном уже світло. Відкриваю очі та бачу знайому стелю своєї спальні. Я лежу у своєму ліжку, вкрита теплою ковдрою. На мить в голові виникає порожнеча, але потім спогади про вчорашній вечір нахлинають із новою силою.

Я заснула у вітальні… Тимофій робив мені масаж…

Різко підводжуся та озираюся. Його в квартирі немає, але ліжко поруч зі мною зім’яте.

Моє серце робить кульбіт. Він що, спав тут? Поруч зі мною?

Проводжу долонею по простирадлу, ніби намагаючись упіймати залишки його тепла.

Тимофій переніс мене сюди, накрив ковдрою… А потім залишився на ніч?

Мені навіть не треба закривати очі, щоб уявити, як він лежав поруч.  А я навіть про це не знала. Так би ненароком і опинилася в його обіймах…

Ох, як же мені їх не вистачає.