Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

– Ой! Кролик… льодяний…

Ігор озирнувся: повз них по доріжці пострибала маленька вухаста істота, що мінилась кольорами небесних сплесків, і зникла за ногами відпочиваючих. Дівчина простежила за ним поглядом і розгублено повернулась:

– А на нього ніхто не наїде?

– Не переживай: вони так влаштовані, що під ноги не потрапляють.

Лєра знов втупилась за його плече. Він обережно об’їхав її і, ставши за спиною, обійняв за талію. По доріжці на них йшла… та сама, не так давно згадувана, лань. Дівчина усміхнулась:

– Визнаю свою неправоту: лань на льоду виглядає цілком граційно. В усякому разі – ця. Чого не скажеш про мене. Тож, повертаюсь до первісного варіанту порівняння, у сенсі грації, з більш прозаїчним парнокопитним.

– Ти занадто лестиш корові. Трохи тренувань, і лань обзаздриться, – він перехопив її за праву долоню. – Ти готова?

– Уявлення не маю! – видихнула вона.

– Тоді – поїхали!

Ігор відштовхнувся, й обережно повів дівчину, намагаючись вибирати місця, де не було скупчень людей. Пальці Лєри намертво вчепились в його руки, а тіло здавалось натягнутою струною. Та все ж ноги вона тримала рівно.

Хвилин двадцять вони нарізали кола по доріжках, поки не опинились біля невеличкого п’ятачка з застиглою на ньому аморфною льодистою масою, й Ігор пригальмував. Пару хвилин Лєра розглядала незрозумілу фігуру, поки та під її прискіпливим поглядом дещо змінювалась.

– Що це? – дівчина озирнулась на нього.

– Трансформ.

– Зрозуміліше не стало.

– Ти зараз що уявляла?

– Нічого, – знизала вона плечима. – Намагалась зрозуміти, що це.

– А ти уяви що-небудь.

– Наприклад?

– Квітку, звіра, птаха.

Ледь не миттю на п’ятачку вже смикав голочками їжак з яблуком на спині. Лєра навіть захлинулась радісним захопленням, і наступної хвилини на місці їжака змахував крилами нахабного вигляду папуга. Потім все змінилось у велику квітку ірису, який перетік у зображення Тимоша з величезною булкою в одній руці та чашкою чаю в іншій. З посуду навіть димок підіймався.

Задоволена собою, Лєра скинула голову, ловлячи його погляд:

– Ну, як? Схоже?

– Цілком. Тепер я.

Ігор зосередився, й на п’ятачку з’явилась дівчина-піратка у шляпі-треуголці, з шістьома руками, в кожній з котрих було по колючо-ріжучому предмету, з двома пістолетами за поясом і кинджалом в зубах. Лєра спочатку розсміялась, а потім почала вдивлятись в обличчя фігури. Коли до неї дійшло, кого він втілив, вона стрімко розвернулась до нього, втратила рівновагу, і йому довелось примудритись, щоб у польоті перевернути її на себе.

Врешті він впав на спину, а Лєра на нього. Та сповзати вона не збиралась. Замість цього, упершись руками в його плечі, наче прибиваючи його до льоду, вона заговорила підозріло вкрадливим голосом:

– Це ти так мене уявляєш?

У спалахах сяйва Зимоліського неба, очі її продовжували блискотіти кольоровими блискавками й зачаровували так, що погляд від них відводити не хотілось:

– Є бажання приставити до мого горла кинджал? – усміхнувся він.

– Все, що я можу приставити до твого горла, хіба що ікла.

– Вже відростила?

– Хочеш перевірити?

Ігор відтяг горловину светра:

– Вперед!

Збоку від них пролунав знайомий голос та смішок:

– Гей, молодь! Вам народ тут не заважає?

Ігор підвівся на лікті, притримуючи вільною рукою Лєру, щоб не скотилась з нього:

– Ви якраз вчасно. Олеже, не допоможеш прийняти вертикальне положення, як мінімум, цій милій леді?