Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Коли тіні розсіялися, нападники лежали на підлозі, стогнучи від болю, і вже не мали сили протистояти. Еріон глянув на них і, важко дихаючи, звернувся до товаришів:

— Це тільки початок. Братство не зупиниться. Нам потрібно знайти вихід із цієї в’язниці, перш ніж вони зберуться з силами і повернуться.

Еріон, оглядаючи повалених членів Братства, відчув, як Тінеріз ледь помітно затремтів у його руці, ніби нетерпляче вимагаючи свого "жертвоприношення". Еріон усвідомлював, що після такого зіткнення їм потрібно буде зміцнити свої сили. Він схилився над одним із поранених братчиків, чий погляд сповнився страхом, коли він зрозумів, що зараз станеться.

— Ви самі винні, — холодно промовив Еріон, його голос звучав тихо, але рішуче. — Це те, чого вимагає ваше Братство — відданість темряві, навіть якщо це буде останньою жертвою.

Він підніс Тінеріз до першого з адептів, і клинок, здавалось, ожив, вбираючи кров і наповнюючись силою. Кров витікала з рани й огортала меч тонким червоним сяйвом, що поглиналося в саму його сутність. Еріон відчув прилив енергії, тісніший зв'язок із Тінерізом і… дивне відчуття спокою, що виникало кожного разу, коли меч насичувався.

Салем та Райнар мовчки спостерігали за цією сценою, розуміючи, що це не лише спосіб підживити артефакт, а й шанс зміцнити сили, перш ніж вирватися з темниці.

Коли процес завершився, Тінеріз перестав світитися, і в повітрі залишився тонкий металевий присмак. Еріон відчув, як сила меча наповнює його, але не втрачав обачності.

— Ми повинні поквапитися, — сказав він, прибравши Тінеріз і обертаючись до решти. — Члени Братства обов’язково повернуться з підмогою. Нам потрібно знайти вихід зараз.

Після того як Тінеріз наситився, Еріон швидко обвів поглядом камеру і підземелля. Він помітив невелику, напіввідкриту решітку, яка вела до вузького тунелю — ідеального шляху для втечі, якщо тільки вдасться відсунути грати.

— Це наш шанс, — прошепотів він, вказуючи на тунель. — Якщо зможемо зламати ці грати, то втечемо.

Салем швидко підбіг до решітки, схопив її й спробував вивільнити з металевих петель. Проте вона залишалася на місці, вперто пручаючись. Еріон, відчувши прилив сил від Тінеріза, підійшов ближче, стискаючи меча.

— Відступіть, — сказав він, підносячи клинок до металу.

Лезо, просякнуте енергією, яку він отримав від членів Братства, легко розсікло міцні залізні прути, і з глухим скрипом вони впали на кам’яне підлогове покриття.

— Тепер я зрозумів, про який ключ йшлося,  — сказав Еріон, жестом показуючи друзям прямувати вперед.

Один за одним вони прослизнули в темний тунель. Він був вузьким, і місцями їм доводилося йти пригнувшись. Краплі води, що збігали по стінах, утворювали слизький шар, а прохолодне повітря обдавало обличчя холодним подихом підземелля. Попереду виднілося ледь помітне світло, і вони рухалися до нього, покладаючись на Тінеріза, який став їхнім провідником.

Через кілька хвилин, продираючись крізь вузький кам’яний коридор, вони опинилися в більшій залі, схожій на складське приміщення. Тут зберігалися зброя, броня та інші припаси.

Еріон підійшов до дверей, і, прислухаючись, почув кроки за стіною. Гвардійці, ймовірно, патрулювали неподалік.

Раптом Елрік зачепив одну зі зброярських стійок, важкий звук луни понісся кам’яними стінами. Лише мить по тому з дальнього кінця коридору з’явилися троє гвардійців, які кинулися до них із витягнутими мечами.

Еріон не роздумував. Відчуваючи, як Тінеріз спрагло відгукується на чергову нагоду напитись крові, він кинувся вперед, діючи швидко й безжально. Перший гвардієць навіть не встиг підняти свій меч: Тінеріз розсік йому горло, обдавши все довкола сплеском гарячої крові. Інший, здригнувшись від побаченого, спробував ухилитися, але Еріон рухався з такою швидкістю, що блискавичний удар меча пройшов крізь його груди.

Третій гвардієць, бачачи загибель своїх товаришів, розгублено відступив на крок. Проте Еріон, не давши йому жодного шансу на втечу, швидко зманеврував, заступивши йому дорогу, й завершив справу одним чітким ударом. Гвардієць упав, і Тінеріз ненаситно вбирав у себе життєву силу з останніх подихів жертви, тіні від крові почали пульсувати в мечі.

Еріон, вдихнувши, відчув, як меч наповнюється силою, немов розділяючи з ним кожен відчайдушний удар і кожен останній подих гвардійців. Всі троє його супутників, особливо Елрік, злегка відступили, побачивши, наскільки холоднокровно та ефективно він розправлявся з ворогами.

— Давайте рушати, — промовив Еріон, навіть не обернувшись до них.

Вони рухалися коридорами замку, приховуючись у тінях, підкреслених приглушеним світлом факелів, що горіли на стінах. Еріон ішов попереду, весь час прислухаючись до навколишніх звуків і спрагло стискаючи Тінеріз. На кожному кроці замок нагадував про свою сувору велич: кам’яні арки, товсті стіни та вузькі вікна, крізь які ледве проникали промені вранішнього світла, додаючи примарного відблиску на їхніх обличчях. На кожному повороті їм доводилося ховатися за колонами чи в нішах, уникаючи гвардійців, які патрулювали замок. Елрік, нервово озираючись, намагався не відставати, його обличчя виражало глибоку тривогу.

— Нам треба до східних воріт, — прошепотів Салем, вкотре оглядаючись назад, аби впевнитись, що ніхто не помітив їх.