Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Поблизу дверей, що вели до внутрішнього двору, їхні кроки на мить стихли, коли Еріон підняв руку, даючи знак зупинитися. Він прислухався: десь неподалік чувся звук голосів гвардійців, що наближалися. Кілька напружених митей проминуло, перш ніж вони відійшли на безпечну відстань, і тоді Еріон жестом показав, що можна рухатись далі. Вони вийшли у внутрішній двір, зловісно пустий у цей час доби. Зараз їм залишалося лише пройти через цей відкритий простір і дістатися до воріт.

Коли вони рухалися вперед, їхні тіні миготіли під місячним світлом, а кожен шелест змушував їх прискорити кроки. Віддалений шум піднятої тривоги ще не досягнув їх, але вони знали, що це лише питання часу. Коли вони нарешті дісталися воріт, їхні серця шалено гупали. На шляху стояло двоє гвардійців, які розмовляли між собою, навіть не помічаючи їхнього наближення. Еріон подивився на Салема та Райнара, обмінявшись короткими поглядами. Це був єдиний шлях до свободи, і зараз зупинятися було запізно.

Еріон обережно кивнув на гвардійців, показуючи жестами, що вони готові атакувати. Салем та Райнар мовчки погодилися, і кожен зайняв позицію. Вони повільно підкрадалися, тихо й обережно, намагаючись не привертати зайвої уваги.

Як тільки гвардійці трохи відвернулися один від одного, Еріон, не вагаючись, рішуче кинувся вперед, Тінеріз у його руках спалахнув темним сяйвом. Рух був стрімкий і точний: перший гвардієць навіть не встиг збагнути, що сталося, коли його тіло обм’якло і впало на землю. Другий гвардієць, побачивши це, схопився за зброю, але було запізно — Салем підкрався з іншого боку та завдав швидкого удару, обеззброївши його.

Райнар обережно зазирнув за ворота, щоб переконатися, що шлях вільний, і помахав рукою, закликаючи решту прослизнути за ним. Вони, рухаючись швидко, покинули межі замку й опинилися на вузькій дорозі, що вела в нічне місто.

— Гайда! — шепнув Еріон, і вони, не обертаючись, кинулися вперед, зливаючись із тінями вузьких вулиць міста, які закривали їх від погляду замкових стін.

Темні переходи і невисвітлені провулки тепер були їхніми союзниками. Місто здавалося пустим, і тільки віддалений звук тривожного дзвону сповіщав про підняту тривогу в замку. Але вони вже залишили той світ позаду, рухаючись крізь ніч, як привиди, що зникли в місті, залишивши за собою лише безмовні тіні.

Компанія швидко йшла темними, звивистими вуличками, намагаючись уникати патрулів, які почали прочісувати місто після їхньої втечі. Салем вказував напрямок, ведучи їх до вузького проходу в міській стіні, який він помітив раніше. Вони зупинилися на мить, прислухаючись до віддалених звуків кроків.

— Нам потрібно зникнути, поки не перекрили всі виходи, — прошепотів Еріон.

Райнар, прикривши обличчя каптуром, кивнув, і вони, не зволікаючи, прослизнули у прохід, що вів за межі міста. Як тільки вони вийшли за стіну, перед ними розстелився темний ліс, що вабив своїм густим покровом і обіцяв сховати їх від переслідувачів. Вони швидко попрямували в його напрямку, намагаючись пересуватися тихо і не залишати слідів. Пробравшись на кілька сотень кроків углиб лісу, вони знайшли невелике укриття серед дерев та кущів. Легке світло місяця ледь проникало крізь густі крони, утворюючи безпечне місце для відпочинку.

— Здається, поки що ми в безпеці, — сказав Салем, оглядаючи ліс, щоб переконатися, що їх не переслідують.

Еріон присів і витягнув Тінеріз, який ледь світився у темряві, насичений свіжою кров’ю битв. Він відчував, що зв’язок із мечем став ще сильнішим, і це давало йому певність у власних силах, хоч і насторожувало одночасно.

— Що ж, ми тепер поза містом, але це ще не кінець, — промовив він, дивлячись на своїх товаришів. — Братство Тіней та тепер ще й король нас просто так не залишать.

Елрік, зітхнувши, обережно присів поруч, намагаючись перевести подих після напруженої втечі.

— Питання в тому, що ми робитимемо далі? Хоч куди ми подамося, нас будуть шукати.

— Можливо, ліс надасть нам тимчасовий прихисток, — додав Райнар, — але надовго тут залишатися небезпечно.

Еріон кивнув, погоджуючись.

Через кілька хвилин він сидів біля вогнища, вдивляючись у танець тіней, що грали на деревах, немов відгукуючись на його думки. Він знову відчував ту саму гнітючу присутність, яку відчув у темниці. Його рука мимоволі торкнулася Тінеріза, ніби шукаючи підтримки в меча, який так часто ставав його рятівником.

Райнар мовчки обдивлявся Амулет Сутінок, його обличчя було похмурим, але сповненим рішучості. Нарешті, тишу порушив Салем:

— Отже, що це було? — запитав він, зиркнувши на Еріона. — Ті шепоти, ці тіні… Ми знову втягнуті у щось.

Елрік, який намагався заспокоїти себе, вивчаючи карту, кивнув, не відриваючи погляду від паперу.

— Я все ще не впевнений, що це не пастка, — промовив він, не піднімаючи очей. — Ті голоси, що нас вивели з темниці, і ті фанатики… Що, якщо це лише черговий маневр, щоб загнати нас у ще гірше місце?

Еріон підняв голову, дивлячись на Райнара.

— Це було щось більше, ніж просто фанатичні слова, — сказав він, його голос був низьким, але впевненим. — Вони знали про наші артефакти. Їхні тіні показали нам шлях. І ті слова… "Прямуйте до світла, що зустрічає тінь." Це… частина чогось більшого.