Читати книгу - "Ловець снів"

закінчитися за сорок вісім годин, але хто знає, як воно обернеться насправді? Якщо вірити чуткам, їхня основна ціль, «Синій гість», уже знищена, але Бродскі не розуміє, звідки про це стало відомо, якщо великі бойові гелікоптери ще не повернулися. Та й узагалі, у них тут робота проста: стеж, щоб усе працювало, а об одинадцятій вимикай рубильник.

А потім, Господи Боже, Джонсі стає не два, а три: один дивиться телевізор у зараженій грибком лікарняній палаті, ще один у сараї сідає на снігохід… а Джонсі-3 раптово виникає в коротко стриженій католицькій голові Еміля Бродскі. Бродскі зупиняється, піднімає голову і дивиться в біле небо.

Кембрі робить іще три-чотири кроки, перш ніж розуміє, що Чувак зупинився як укопаний і стоїть посеред брудного коров’ячого пасовища. Поки навколо триває гарячковий гармидер — бігають люди, літають гелікоптери, ревуть мотори, — він стоїть, як робот, у якого сіли батарейки.

— Босе? — питає Кембрі. — Усе гаразд?

Бродскі не відповідає… принаймні не відповідає Кембрі. Джонсі-1 — Джонсі з сараю — він каже: «Відкрий капот двигуна і покажи мені свічки».

Джонсі не відразу знаходить, як відкрити капот, але Бродскі дає йому вказівки. Потім Джонсі схиляється над маленьким двигуном, але не для того, щоб самому щось побачити. Він перетворює свої очі на дві камери високої роздільності й відсилає картинку Бродскі.

— Босе? — стривожено питає Кембрі. — Що трапилося? Що не так?

— Нічого не трапилося, — повільно, чітко вимовляючи кожен звук, відповідає Бродскі. Він стягує навушники на шию, розмови в них його відволікають. — Мені просто потрібно трохи подумати.

І, звертаючись уже до Джонсі: «Хтось вийняв свічки. Поглянь навколо… А, ось вони, на столі».

На краю робочого столу стоїть банка з-під майонезу, наполовину наповнена бензином. Кришка продірявлена у двох місцях викруткою, щоб не скупчувалися випари. У бензині, як біологічні експонати у формальдегіді, лежать дві свічки марки «Чемпіон».

Бродскі промовляє вголос:

— Добре витри їх.

Кембрі питає:

— Що добре витерти?

Бродскі кидає йому мимохідь:

— Помовч.

Джонсі вивуджує свічки, витирає їх, потім вставляє і, дотримуючись указівок Бродскі, підключає.

«Спробуй тепер, — каже Бродскі, цього разу не ворушачи губами, і снігохід із ревінням заводиться. — І не забудь перевірити бензин».

Джонсі перевіряє і дякує йому.

— Нема за що, босе, — каже Бродскі і швидко крокує далі. Кембрі трюхикає за ним. Він бачить дещо спантеличений вираз обличчя Чувака, коли той виявляє, що навушники висять у нього на шиї.

— Чорт забирай, що це було? — питає Кембрі.

— Нічого, — відповідає Бродскі, але щось таки було, ще й як було! Але що? Розмова? Діалог? Консультація? Так, консультація. Тільки він не пам’ятає точно, на яку тему. Зате гарно пам’ятає короткий інструктаж, який Курц провів цього ранку затемна, коли група готувалась. Однією з прямих вказівок було доповідати особисто Курцові про все незвичайне. Чи можна назвати те, що трапилося, незвичайним? І взагалі, що ж це було?

— Певно, тимчасове запаморочення, — уголос каже Бродскі. — Надто багато всього треба зробити, і дуже мало часу. Ходімо, синку, не відставай.

Кембрі не відстає. Бродскі продовжує перервану подвійну розмову — колона там, Кембрі тут, — але водночас згадує дещо інше, третю розмову, яка вже скінчилася. Чи була вона незвичайною? Напевне, ні, вирішує Бродскі. Тут точно не було нічого такого, про що можна було б поговорити з цим недолугим йолопом Перлмуттером — у його уявленні якщо чогось немає в планшетці, з якою він не розлучається, то цього просто не існує. Курц? Нізащо. Він поважає старого стерв’ятника, але ще більше боїться його. Вони всі його бояться. Курц хитрий, Курц не знає страху, а ще Курц — найбожевільніша мавпа в джунглях. Бродскі не хотів би навіть ступати там, де по землі пройшла тінь Курца.

Андергілл? Чи, може, поговорити з Овеном Андергіллом?

Можливо… Але, можливо, й ні. У таких справах можна вляпатися по самі вуха, причому ні за що ні про що. Так, він чув голоси хвилину-другу — точніше, один голос, — але ж зараз із ним усе гаразд. І все-таки…

Тим часом у «Дірі в стіні» Джонсі з ревінням виїжджає з сараю і мчить Просікою. Він відчуває Генрі, коли проїжджає повз нього, — Генрі ховається за деревом, вгризаючись зубами в мох, щоб не закричати, — але успішно приховує це від хмари, яка оточує останню зернину його свідомості. Майже напевне, востаннє він опиняється поряд зі своїм старим другом, який не вийде з цього лісу живим.

Джонсі шкодує, що не зміг із ним попрощатися.

7

«Не знаю, хто знімав це кіно, — говорить Джонсі, — але не думаю, що їм варто готувати фраки для церемонії вручення Оскара. Я б навіть сказав…»

Він дивиться навкруги і бачить тільки вкриті снігом дерева. Знову спрямовує погляд вперед, перед ним лише тікає в далечінь Просіка, а під ним смикається снігохід. Ніякої лікарні, ніякого Сірого ніколи не існувало, все це був сон.

Але це був не сон. І приміщення існує. Це не лікарняна палата. Тут немає ні ліжка, ні телевізора, ні крапельниці. Тут узагалі майже нічого немає, хіба що дошка оголошень. До дошки приколоті дві речі: карта північної частини Нової Англії з нанесеними певними маршрутами — це маршрути прямування вантажівок братів Трекерів — і полароїдний знімок дівчинки-підлітка з задертою спідницею, під якою видно золотавий кущик волосся. Крізь вікно Джонсі дивиться на Просіку. Він не сумнівається, що саме це вікно було в лікарняній палаті. Але лікарняна палата була поганим місцем. Йому потрібно було попри все звідти вибратися, тому що…

«У палаті небезпечно», — думає Джонсі… ніби тут безпечно, ніби взагалі існують безпечні місця. І все ж… тут, напевне, безпечніше. Це його останній притулок, і він прикрасив його картинкою, яку, на його думку, вони всі хотіли побачити, коли йшли під’їзною доріжкою до покинутої будівлі тоді, в 1978-му. Тіна Джин Слоппінґер, чи як там її звали.

«Я бачив і щось реальне… повернулися повноцінні спогади, як сказав би Генрі. Я дійсно вважав, що бачив Даддітса того дня. Тому й кинувся на проїжджу частину, не подивившись навколо. А що стосується Сірого… Тепер я і є Сірий. Хіба ні? Крім тієї моєї частини, яка перебуває в цій запилюженій, порожній, нецікавій кімнаті з використаними презервативами на підлозі й фотографією дівчини на дошці оголошень, я весь — містер Сірий. Хіба не так?»

Немає відповіді. І саме така відповідь йому й потрібна.

«Але як це сталося? Як я