Читати книгу - "Ловець снів"

потрапив сюди? І для чого? Для чого все це?»

Відповідей, як і раніше, немає, на ці запитання своїх відповідей він дати не може. Він просто радіє, що є місце, де він усе ще може бути самим собою, і з тривогою думає про те, як легко була викрадена решта його життя. І знову абсолютно щиро і з важким серцем він шкодує про те, що не застрелив Маккарті.

8

День розколовся навпіл мегапотужним вибухом, і, хоча джерело його було за багато миль, він був настільки сильним, що з гілля дерев посипався сніг. Фігура на снігоході навіть не озирнулася. Це був корабель. Його підірвали військові. Байруму кінець.

Через кілька хвилин праворуч з’явився зруйнований курінь. На снігу перед ним, застрягнувши однією ногою під проваленим бляшаним дахом, лежав Піт. Збоку він видавався мертвим, але був живий. У цій грі вдати мертвого було неможливо — він чув думки Піта. Коли він під’їхав і заглушив мотор снігохода, Піт підвів голову й оголив решту зубів у невеселій посмішці. Лівий рукав його куртки почорнів і підплавився. На правій руці залишився тільки один робочий палець. Уся видима шкіра майже суцільно була вкрита байрусом.

— Ти не Джонсі, — вимовив Піт. — Що ти зробив із Джонсі?

— Сідай, Піте, — сказав Сірий.

— Не хочу з тобою нікуди їхати. — Піт підняв праву руку — відкушені пальці, золотаво-червонуваті нарости байрусу — і витер нею лоб. — Вали на хрін звідси. Сідай на свого поні і скачи далі.

Сірий опустив голову, яка колись належала Джонсі (сам Джонсі спостерігав за всім цим із вікна свого притулку в покинутому складі братів Трекерів, не маючи змоги ні допомогти, ні змінити що-небудь), і подивився на Піта. Піт закричав, тому що байрус, яким поросло все його тіло, почав стискатися, запускаючи коріння в м’язи та нерви. Нога, застрягла під проваленим дахом, смикнулася, вивільнилась, і Піт, кричачи, скарлючився в позу зародка. З рота й носа ринула кров. Коли він знову закричав, із ясен вивалилися ще два зуби.

— Сідай, Піте.

Схлипуючи, притискаючи до грудей скалічену руку, Піт спробував звестися на ноги. Перша спроба виявилася невдалою, він знову розтягся на снігу. Сірий на це нічого не сказав, просто сидів на «Арктик кет» і спостерігав.

Джонсі відчував біль, відчай і божевільний страх Піта. Страх відчувався найсильніше, і він вирішив ризикнути.

«Піте».

Ледь помітний шепіт, але Піт почув. Він підняв голову. Виснажене обличчя, поцятковане грибком, що його Сірий називає «байрус». Коли Піт облизав губи, Джонсі зауважив, що байрус росте і в нього на язиці. Інопланетна молочниця. Колись Піт Мур хотів стати космонавтом. Колись він заступився за меншого і слабшого перед великими й сильними. Він заслуговував на кращу долю.

«Не скакати, не грати».

Піт мало не всміхнувся. Це було і прекрасно, і зворушливо. Цього разу він спромігся підвестись і повільно підійшов до снігохода.

У порожньому кабінеті, де був ув’язнений Джонсі, засмикалася дверна ручка.

«Що це означає? — запитав Сірий. — Що таке «не скакати, не грати»? Що ти там робиш? Повертайся до лікарні і дивись зі мною фільм. І взагалі, як ти потрапив туди?»

Тепер настала черга Джонсі не відповідати, і він зробив це з превеликим задоволенням.

«Ну нічого, я все одно ввійду, — продовжив Сірий. — Коли буду готовий. Ти думаєш, що можеш замкнутись і не впустити мене, але ти помиляєшся».

Джонсі зберігав мовчання — не варто провокувати істоту, яка тимчасово володіє його тілом, — але не вважав, що помиляється. З іншого боку, йти він не насмілювався. Якщо він спробує це зробити, його миттю проковтнуть. Він усього лише зернятко в хмарі, шматочок неперетравленої їжі в інопланетному шлунку.

Краще не висовуватися.

9

Піт сів позаду Сірого та обхопив руками талію Джонсі. Через десять хвилин вони проїхали повз перевернутий «скаут», і Джонсі зрозумів, що так затримало Піта й Генрі, коли вони поверталися з крамниці. Дивовижно, як вони обидва вижили. Йому б хотілося оглянути машину ретельніше, але Сірий зменшувати швидкості не став, і «Кет», підстрибуючи на лижах між двома засипаними снігом коліями, помчав далі.

Милі через три вони в’їхали на пагорб, і Джонсі побачив кулю зі сліпучого жовто-білого світла, яка чекала на них, зависнувши в якомусь футі над дорогою. Вона здавалася гарячою, як полум’я зварювального апарату, але все ж не була такою, бо сніг під нею не танув. Майже напевне це був один із тих вогнів, які вони з Бобром спостерігали в небі над тваринами, що бігли з Ущелини.

«Авжеж, — сказав Сірий. — Це те, що у вас називають сигнальним вогнем. Один з останніх. Можливо, таки останній».

Джонсі нічого не сказав, просто дивився у вікно своєї камери-одиночки, що мала вигляд кабінету. Він відчував на талії руки Піта, який тримався за нього інстинктивно — так побитий боксер чіпляється за суперника, щоб не впасти на ринг. Голова, що лежала в нього на спині, була важкою як камінь. Піт перетворився на живильне середовище для байрусу, і байрусові він припав до смаку — навкруги холодно, а Піт теплий. Судячи з усього, Піт для чогось був потрібний Сірому. Навіщо? Джонсі не знав, що й думати.

Сигнальний вогонь іще приблизно півмилі вів їх дорогою, потім звернув у ліс. Він протиснувся між двох великих сосен, зупинився і, обертаючись над снігом, став чекати на них. Джонсі почув, як Сірий звелів Пітові триматися якомога міцніше.

«Арктик кет» підстрибував і з риканням в’їжджав на невеликий схил, лижі заривались у сніг і розкидали його врізнобіч. У гущавині лісу снігу було менше, де-не-де не було взагалі, і на цих ділянках лижі снігохода сердито гриміли по мерзлій кам’янистій землі, посипаній опалою глицею. Тепер вони прямували на північ.

За десять хвилин вони різко підстрибнули на гранітному виступі, і Піт, скрикнувши, впав зі снігохода. Сірий загальмував. Сигнальний вогонь теж зупинився, обертаючись над снігом. Джонсі здалося, що він трохи потьмянів.

— Уставай, — сказав Сірий. Він сидів, повернувшись, на снігоході й дивився на Піта.

— Не можу, — слабко відповів Піт. — Зі мною все скінчено, хлопче, я…

І тут Піт знову завив і заметався по землі, смикаючи ногами. Руки, одна обгоріла, друга покалічена, безладно сіпалися.

«Припини! — закричав Джонсі. — Ти вбиваєш його!»

Сірий не звернув на його крик уваги і залишився сидіти в