Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Раптом помітивши Звіра, студенти з криком побігли з майданчика. Аліса ж повернулася набік. Вона все ще не могла його побачити, проте чудово відчувала його кров, землю, що провалювалася під його швидкими лапами, згини трави. Він вже збирався робити стрибок, який став би для неї смертельним. «Не сьогодні», — подумки запевнила Аліса. Різко махнувши рукою, вона відкинула повітрям важку тварину вбік. Звір, здається, сам шокований, пролетів на майданчик та врізався в землю, шкребучи по ній твердою шкірою.

Аліса швидко підвелася й стала обличчям до своєї цілі. Нарешті гад попався. Страх наростав без упину, але вона його не цуралася. Потужні емоції підсилювали магію, і їй це зараз було необхідно. Аліса дивилася на Звіра. Звір дивився на неї. У його порожніх очах тонули всі промені сонця. Вона думала, якщо довго дивитиметься в ті безкраї зіниці, вони поглинуть і її.

Приховувати силу не мало жодного сенсу, тож Аліса вирішила використовувати її сповна.

«Хочете шоу? Так отримуйте! На арені визначна артистка з багаторічним досвідом циркових виступів і неотесаний любитель уваги, який незабаром помре. Ну вперед, котику, — вона злегка нахилилася вперед, перекинувши вагу на неушкоджену ногу, і розтиснула кулаки. — Іди сюди».

Звір швидко оклигав після приземлення й уже готувався до нової атаки. Її руки запалали жагучим полум’ям. Яке ж це приємне відчуття. Чудовисько на мить злякалося, але відступати воно й не думало. Як і Аліса. Нині вона мала план: знерухомити тварину, обійти захист на голові й пропалити йому мізки. Звучало не так і складно. Залишилося тільки втілити задум у життя.

Щоб відгородити себе й Звіра від інших студентів, Аліса одним помахом руки створила навколо них вогняне коло — ось тобі й межі арени. Тікати тварині нікуди. Звір рушив до неї, та в наступну мить його лапи почали стрімко провалюватися в землю. У хід пішла комбінація зі стихій. Поки чудовисько намагалося вирватися з пастки, його обхопила міцна лоза і ще більше знерухомила, притискаючи вниз. Звір гарчав, дряпав кігтями ґрунт, проте вилізти вже не міг.

— Швидкий кінець, — тихо пробурмотіла Аліса. — Але за більше мені не заплатили.

Вона виставила руки вперед, і з них прямісінько в роги чудовиська вдарив сліпучий вогняний промінь. Звір миттєво впав замертво.

«Точнісінько як у видінні», — згадала Аліса та від слабкості похитнулася на коліна. Вогняне коло згасло, як і її руки. Але полум’я на рукавах куртки не вщухало. Помітивши це, Аліса швидко стала гасити їх, плескаючи по палаючій тканині долонями. Добре, що її одяг був мокрий, бо інакше до кінця битви він би не витримав.

Коли вона підвелася, нога заболіла ще гірше. Люди, що весь цей час приголомшено спостерігали за битвою Звіра з елементалом, почали потроху жвавішати. Кілька осіб з натовпу стрімко рушили до неї. Серед них Аліса впізнала тільки Нейта, його дядька та Дараган. За ними несміливо підтягувалися й інші.

«Тільки не директорка. От лайно, мені гаплик! Чому не можна під землю провалитися? — думала Аліса і раптом згадала про підземні підвали. — А й справді, чому?»

Вона відчувала їх під ногами. Повітряний простір серед порожнечі. Ціла мережа комірок і ліній. Так близько, вона встигне.

— Не рухайся! Ми хочемо допомогти, — вигукнула Місіс Дараган.

Директорка виставила руку вперед, але в цю ж мить Аліса кинулася навтьоки. Кульгаючи, вона пробігла п’ять кроків і впала вниз від раптового печіння в нозі. Відчувати магію крові на собі зовсім не весело. Та байдуже, вона була вже на місці. Перекотившись вбік, Аліса приклала долоні до землі, затримала дихання, а в наступний момент її тіло зусібіч оточив ґрунт — вона пройшла під землю.

— Куди… Як? — встигла почути голос Нейта.

— Підвал, — сказала Дараган. — Вартові, швидко вниз! Не загубіть мені елементала.

***

У звивистій системі підвалу Академії, перебивши тривалу тишу, пролунав глухий звук. Аліса гепнулася на підлогу однієї з кімнат. Тіло вкотре пронизав біль. Тихо просичавши, вона підняла голову, скинула з себе маску та почала роззиратися навкруги.

Темрява. Знову ця непроглядна пітьма і повсюдний сморід. А ще холод, який став особливо помітним для неї в мокрому одязі. Від рукавів тхнуло димом, але вони вже згасли. Аліса без зволікань підпалила долоню та підвелася, щоб з’ясувати, де вона приземлилася.

Це було доволі просторе і довге приміщення, але їй тут одразу не сподобалося. Вздовж усіх стін стояли старі пружинні ліжка, вкриті товстим шаром пилу. Сорок років тому, під час останньої війни з варварами, тут розміщувався імпровізований лазарет, де лікували поранених чарівників. У каміння місцями в’їлася кров, й Аліса боялася думати, що сталося з її власниками. Вигляд кімнати не на жарт лякав, а відлуння її хитких кроків ще більш нагнітало атмосферу.

Тут не було дверей. Замість них — велика вхідна арка. Якщо хтось пройде повз з лампою, він обов’язково побачить у самісінькому центрі моторошного приміщення силует занехаяного дівчиська, і тут постає тільки одне питання: хто з двох злякається сильніше?

Аліса хутко вийшла в коридор. Цю частину підвалу вона не впізнавала, та й не дивно. Їй знайомі лише дві гілки коридорів, а їх тут купа. Заплутаний лабіринт під Академією здавався ще більшою пасткою, ніж капкан. Якщо Аліса не знайде вихід швидко, вона приречена.