Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

За кілька секунд марних блукань до неї здалеку долинули швидкі кроки. Їх було так багато, що вона розгубилася від паніки. Йти до виходу пізно: вартові вже тут. У легкому маренні Аліса почала шукати в коридорі хоч якісь відчинені двері. Потрібно виграти час, вона не повинна залишатися на видноті. Всюди висіли замки, і Аліса вже почала втрачати надію, але все ж таки їй пощастило знайти відчинену кімнату. Вона без вагань зайшла всередину, але зачинитися тут неможливо, тому, якщо хтось сюди зайде, її легко знайдуть. Для прикриття не було навіть маски, бо вона лишила її в старому лазареті.

Між кам’яними стінами панувала тиша. Тільки звуки важкого дихання та серцебиття Аліси нагадували їй, що вона ще жива. Відчуття безвиході заполонило її думки. Невже все так і закінчиться? Вартові впіймають її і віддадуть на милість директорки, а там робіть з нею, що заманеться. Найімовірніше, коли правда спливе, Вільгельм І просто накаже її вбити. Мертва принцеса має залишатися мертвою.

Аліса, зітхнувши, повільно присіла біля дверей, обперлася спиною об стіну та опустила голову на складені на колінах руки. Заплющивши очі, вона просто чекала на свій кінець. Ідеї в голові вичерпалися. Від втоми її почало хилити на сон.

Раптом за повіками заграло тепле світло. Піднявши голову та розплющивши очі, Аліса ледь не закричала від здивування.

— Тсс. — Люсі хутко стулила їй рота й пошепки додала: — Це просто я.

Вона присіла навпроти неї, тримаючи в одній руці запалену лампу. Ані її кроків, ані звуку відчинення дверей Аліса не чула. Це неабияк її спантеличило. Коли Люсі прибрала руку, вона нарешті змогла промовити:

— Ти мене налякала!

На обличчі подруги розквітла задоволена усмішка.

— Ілюзія невидимості. Я, звісно, не майстер, але ж непогано вийшло. Звуків теж не було?

Аліса похитала головою, досі з широкими очима.

— Що ти тут робиш?

Люсі накрила курткою лампу, щоб світло було менш яскравим, і відповіла:

— Рятую тебе. І говори тихіше, вони вже в підвалі. Я то спробую зробити, щоб нас не знайшли, але це складно. — Вона присіла біля її пораненої та брудної ноги й нахилила голову. — Бачу, нічне вторгнення до «нори» пройшло невдало. Що з ногою?

— Капкан, — видихнула Аліса, вичавивши з себе усмішку.

— Це погано. Кепсько в тебе з першою медичною допомогою, — говорила Люсі з жалем, знімаючи мокру пов’язку, і дістала з кишені чисту хустинку.

Аліса з полегшенням притулила голову до стіни. Вперше за день у неї з’явилося хоч маленьке відчуття безпеки.

— Це не я. Це Нейт. І нічого кращого під рукою не було.

— Нейт? — Люсі трохи здивувалася. — То він теж знає?

— Ні, я була в масці. А як давно знаєш ти?

Кутики рота Люсі піднялися в гордій, хоча маленькій усмішці.

— Що ти елементал чи принцеса Елендору?

Аліса від щирого подиву підняла брови.

— Та ти знущаєшся! Як ти хоч про принцесу з’ясувала?

— Я просто спостережлива. — Люсі стенула плечима. — Про елементала дізналася ще в день вступу, а потім, коли побачила твій перстень, який насправді є королівською обручкою, склала деталі докупи.

— То ти направила мене в ту довбану «нору», хоча могла просто сказати?

— Чесно кажучи, я не хотіла нікуди тебе відправляти, але й не говорила, бо ти б мені все одно не повірила. — На мить вона замовкла, а тоді додала: — То як воно, раптом дізнатися, що ти принцеса?

Аліса вдумливо зітхнула, перш ніж відповісти:

— Раніше я думала, що мої батьки просто викинули мене на вулицю через страх магії. Це було сумно, але я звикла до тієї реальності. Тепер я нарешті знаю, хто я, знаю, коли я народилася, знаю, хто мої батьки і що з ними насправді сталося, але змушена про це мовчати. І я не можу сказати, що мені зараз краще. Ні. Я все життя мріяла дізнатися правду, але не думала, що вона буде настільки неймовірною. Було легше тримати злобу на невідомих привидів, ніж розгрібати наслідки дій справжніх людей.

Люсі мовчала, хоча її обличчя виражало розуміння. Вона міцно затягнула вузол хустинки й, підвівшись, промовила:

— Ця пов’язка довго не витримає. Ходімо швидше нагору.

— Як? Там купа вартових.

— Я накладу ілюзію, і вони нас не побачать, але треба йти мовчки та без перерв. Вийдемо трохи іншим шляхом. Я покажу, підіймайся.

Аліса важко зітхнула, киваючи. Коли вона насилу стала на ноги, Люсі підхопила її під руку, і вони разом вийшли в коридор. Пересувалися дівчата повільно та майже безшумно. Кілька разів доводилося приклонятися до стіни, щоб не зачепити вартових, котрі тим часом вздовж і впоперек обшукували підвал. Дивні відчуття, коли вони проходили повз них всього за кілька сантиметрів, але нічогісінько не помічали. Лише тоді Аліса збагнула, наскільки могутня магія розуму.

Дівчата відносно швидко дісталися до потрібного місця. Люсі на мить стала біля стінки навпроти й, поклавши кудись руку, жестом показала Алісі прихований прохід, який відкривав перед нею дивні кручені сходи нагору.