Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Пройди крізь стіну й піднімайся вгору. Ти вийдеш в кабінеті Дараган. Чекай там, я обійду довшою дорогою. Впораєшся? — прошепотіла вона.
— Так, добре.
У наступну мить Люсі чкурнула повз гвардійців до головного виходу з підвалу, а вона зникла за стіною.
Пройшовши крізь стіну біля книжкової шафи, Аліса вийшла в кабінет директорки. Тут не було нікого, навіть малого лакея Чарлі, тож вона стала чекати на допомогу. Очікування тривало недовго — хвилин п’ять, проте за цей час Аліса від нудьги чи бажання заспокоїти думки встигла роздивитися кілька книжок на поличках, полазити в шухлядах столу Місіс Дараган і навіть помацати її улюблену рослину. Болюча рана на нозі нагадала їй давні слова директорки про чарівні лікувальні властивості її квітки. Вона ж не сильно образиться, якщо Аліса відірве від неї одну гілочку, чи не так?
Раптом двері кабінету відчинилися.
— Це знову я, — кинула Люсі, заходячи всередину, — але не одна. За мною ув’язався Генрі, і я не змогла втекти, хоча він пообіцяв допомогти з раною.
— Ха, які люди! Оце в тебе кепський вигляд, — весело говорив він, дивлячись на Алісу, котра стояла, спираючись на стіл директорки. — Ваша високосте, мені треба вклонитися?
Такої поведінки від нього варто було очікувати, але вона все одно закотила очі.
— Генрі, давай без твоїх підколів, мені й без них погано.
Він зайшов до кімнати з піднятими руками.
— Зрозумів, мовчу. Я ж не хочу, щоб ти мене знову зв’язала лозою або прикопала, як бідного Доріанчика.
— Чесне слово, ти колись допатякаєшся!
— Не сумніваюсь! Але спочатку тобі треба мене наздогнати. — Генрі всміхнувся ще ширше.
— А хто сказав, що мені треба за тобою ганятися? — випалила Аліса й кинула в нього ручкою директорки.
— Вгамуйтеся! — втрутилася Люсі. — Не забувайте, де ми. Треба якомога швидше йти звідси. Директорка може повернутися з двору будь-якої хвилини.
— До речі, може, вирвемо одну гілку її рослини? — запропонувала Аліса. — За словами Дараган, вона якась суперлікарська. Генрі, зможеш з цим щось зробити?
— Ну, можна спробувати, — невпевнено відповів він, підійшов і відірвав маленьку гілочку. — То як, ходімо?
Тієї ж миті решта пишної рослини в горщику й гілочка в руці Генрі раптом зів’яли, скрутившись та зафарбувавшись в коричневі кольори.
— Йосип драний! — Він здригнувся, а потім обережно, з невинною гримасою, поклав зіпсовану гілку в купу до горщика, ніби він нічого й не чіпав. — Якщо що, це не я. Це ти мене вмовила!
— То це я винна?! — обурено вигукнула Аліса, ледь тримаючи себе в руках. — Я нуль в ботаніці. Ти ж мав це знати.
— Так, досить! Рослину не оживити. Тепер ходімо, поки нас не викрили, — знову обізвалася Люсі.
Під прикриттям ілюзії вони змогли перебратися повз натовп у коридорах, надворі та в гуртожитку непоміченими. У вітальні на них вже чекала стурбована Марія:
— Де вас чорти носять? Боже, а що в тебе з ногою?!
— Усе добре, Генрі зараз підлікує. Я наступила в капкан на Звіра.
— Випадково?
— А як інакше?
Аліса відпустила руку Генрі та сіла на одне з чотирьох крісел у вітальні.
— Що ж, лікуй і бажано швидше, — повела Марія. — А то потрапить інфекція, нога почне гнити та доведеться відрізати.
— Я не зовсім хороший лікар, — протягнув він, чухаючи потилицю. — Кваліфікації немає, все таке…
— Ти знущаєшся?! Ти ж сказав, що допоможеш, — вигукнула Люсі.
Навіть вона вже не стримувала люті від його витворів. Генрі лише розвів руками:
— Ну вибач, але інакше ти б мені не розказала про Алісу. — Тоді він повернувся до Марії та додав: — Вона, до речі, елементал.
— О, я знала, — байдуже промовила вона, досі розглядаючи закривавлену пов’язку на її нозі.
— Серйозно? І що вона зникла принцеса, теж?
— Що?! — ось про це Марія вже не чула.
— Отже, я по Джейн, — сказала Люсі, міркуючи. — Нехай вже всі з наших знають.
Аліса кивнула, хоч від її згоди зараз мало що залежало. Напруга в кімнаті здавлювала їй голову. Обличчя наче оніміло, а дихання не приносило достатньо кисню. Її почало нудити.
— Шановна, де ваші пояснення? — кинула Марія, перш ніж помітити стан подруги.
— Відчиніть вікно, — пробубоніла вона.
Хвилин через п’ять у кімнату прибігли Люсі й Джейн, з купою різних медикаментів на руках. Аліса так само сиділа на кріслі з похиленою головою, поки Марія носилася довкола, не знаючи, як їй допомогти.
— Агов, ти при тямі? — Джейн поплескала її по щоках. У відповідь вона лише похитала головою, боячись, що коли відкриє рот, то виблює. — Ясно, нічого. Зараз розберемося. Понюхай ось це.
Джейн відкрила якусь маленьку пляшечку з невідомим вмістом і піднесла Алісі під ніс. Один вдих — очі заплющилися, і вона безвідмовно впала в міцний сон.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклиначка стихій, Поліна Ташань», після закриття браузера.