Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
***
— Чуєте, а яка в неї взагалі релігія? — у непроглядному світлі долинув ледь розбірливий голос Генрі.
— А тобі навіщо? — трохи зрозуміліше й гучніше прозвучав голос Марії.
Перед очима Аліси почали проявлятися їх розпливчасті силуети. Потроху, вона починала приходити до тями.
— Ну так, про всяк випадок. Щоб її правильно відспівати.
— Кого це ти вже відспівувати зібрався? — кинула Аліса, ледве розплющуючи очі.
Вона лежала на своєму ліжку, досі в мокрому та дуже холодному одязі. На годиннику була сьома.
— О, жива все-таки! Я думав, що Джейн тебе добила, — весело сказав Генрі й моментально отримав від Марії книжкою по голові.
Замість відповіді на його слова, Аліса змогла лише роздратовано застогнати, накривши обличчя рукою.
— Як самопочуття? Покращало? — перепитала Джейн, яка сиділа поруч на ліжку з набором ліків на колінах.
— Так, я… Виспалася? — Вона прибрала руку з лиця й помалу підвелася. — А скільки часу я лежала?
— Хвилин п’ятнадцять, не більше, — спокійно відповіла Люсі, сидячи біля Марії на її ліжку навпроти.
Аліса глянула на ногу й сильно здивувалась. Глибока рана майже повністю затягнулася, лишивши кілька шрамів від зубців.
— Мазь з рослинки Plantago major каталізує загоєння ран, — пояснила Джейн.
— Десь я вже чула цю назву, — сказала Аліса та докірливо поглянула на Генрі.
Він тим часом неквапливо хрумав печиво, сидячи на підлозі та поклавши голову на тумбочку. В Аліси раптом з’явилося незбагненне бажання йому вмазати.
— То ти вже обрала, яке ім’я собі залишиш: Аліса чи все-таки Анабель? — поцікавилася Марія.
Вона зітхнула, похитавши головою:
— Ні, та й байдуже. Я з дитинства Аліса. Іншим про друге ім’я знати поки не варто, тож називайте мене, як і раніше.
— Як накажете, ваша світлосте, — пробурмотів Генрі.
Вона обдарувала його багатообіцяючим стисненням кулака.
— Перші заняття, на щастя, відмінили, — промовила Люсі. — Дараган досі не облишила спроби тебе знайти, гвардійці обшукують підвали. Інші викладачі зараз оглядають тіло Звіра. До сніданку бажано б вийти надвір, щоб вони нічого не запідозрили. У тебе є близько двадцяти хвилин.
Аліса хутко схопилася з ліжка. Хоч рана вже не кровоточила, але біль повністю не зник. Кульгаючи, вона підійшла до шафи, поклала на руку свою блакитну форму, рушник і промовила:
— Мені терміново потрібно прийняти душ і переодягтися. Сніданок трохи зачекає.
— Можеш помитися в моїй кімнаті, — запропонувала Люсі. Усі поглянули на неї зі щирим подивом. Вона пояснила: — Четвертий поверх, особиста ванна. Що? Я ж казала, що в мене впливова бабуся.
— А в неї батько король, але свого душу не має, — кинув Генрі.
Цього разу Аліса не стрималася:
— Ще раз нагадаєш мені про мою родину, і я лишу на твоєму обличчі гарненький відбиток своєї підпаленої долоні. Так, щоб на все життя залишився.
Генрі винувато відвів погляд, вийнявши печиво з рота:
— Пробач, справді. Перегнув. Я просто нервую. Якби ти знала, як я фанатію від політики, то зрозуміла б. Раніше я тільки читав про це книги, а зараз переді мною стоїть справжня особа королівської крові, і… Я просто в захваті. Ти — легенда. Душа, що повстала з мертвих.
— Замовкни. — Аліса зупинила цей потік лютої маячні й, закотивши очі, зітхнула. — Я не принцеса, гаразд? Анабель мертва, а я Аліса. Сирота. І краще нехай все поки лишається так.
Генрі стенув плечима.
— Це твій вибір. — Він стиснув губи, злегка примружившись: — Можливо, я б вчинив інакше, але яка різниця?
Сидячи на підлозі з крихтами печива на обличчі, він був по-дитячому смішним. На Генрі просто неможливо довго ображатися. Аліса закинула рушник на плече, похитуючи головою, і пішла за Люсі до її ванної кімнати. За пів години вони разом уже прямували до їдальні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклиначка стихій, Поліна Ташань», після закриття браузера.