Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Ще вище над рівнем моря, під косими променями грілися розкидані по скелях учні Школи Святої Дірки від Дупи. Досвідчені учні спинами лежали на нерівному камені й майже не ворочалися.

І до Школи Святої Дірки від Дупи був приставлений особистий монах Святого Ігуана. Ім'я цього товстуна Олег навіть у голові не намагався вгадати.

Червонолиций монах у сірій робі задихався від спеки. Він перескакував між тріщин у скелях і думав про те, як прохолодно і добре в тіні. І все одно він продовжував настирливо пропонувати кожному з білих ченців вміст свого сірого мішка.

Чому настирливо? Громили й знати не хотіли, що може дістати їм із сірого мішка монах Святого Ігуана. Вони спокійно відмахувалися від товстуна як від п'яного джмеля.

Бугаї зі Школи Святої Дірки від Дупи всі як один послідовно твердили настирливому сірому монахові - "світло не загороджуй".

За ніч у світі не стало більше червоних ченців. Фігура на самому носі кам'яної жаби належала настоятелю без храму з дивним ім'ям Риба.

Червона роба майоріла на вітрі, а золотий ключ за спиною Риби пускав різких зайців у сторони.

За кілька кроків від старого Риби вже закономірно стояв сірий монах.

Олег добре запам'ятав монахиню-чемпіона Лулу - ватажка бродячих монахів Святого Ігуана. Настільки міцне рукостискання трапляється всього кілька разів у житті.

Лула привітала Олега кивком, але жестом зупинила натовп із монахів Мари. Як рівного собі, одного Олега Лула пропустила на саму вершину жаби. Йому довелося вперше від самого ранку залишити монахів Мари позаду, тільки щоби приєднатися до Риби в його мовчазному спогляданні горизонту, стоячи на шорсткому лобі жаби.

Нерівна, навіть гостра поверхня коричневої жаби тільки радувала Олега. У своїх нових, зручних черевиках він не відчував і дещиці дискомфорту, який здавався йому усталеною нормою.

Він підтримував мовчання Риби.

Закривши повіки, Олег уявляв, як він став батьком лисячого виводка. Сьогодні він привів своїх лисенят погратися біля скелі, а сам у той час вивчав околицю з висоти.

Далеко внизу, вздовж берега вишикувалися і монахи Святого Вінчі. Серед жовтих монахів на піску з галькою копошилися й силуети волоцюг Святого Ігуана.

Монахи Святого Вінчі стояли навпроти моря немов в очікуванні наказу про оголошення війни самим його хвилям.

Споглядачеві зі скелі не здавалося дивним, чому до послідовників Сліва й до учнів Дирки Лула відправила кілька бродячих монахів Ігуана, а на берег до монахів Вінчі більше десятка.

Манія монахів Святого Вінчі з приводу моря не була секретом. Їхнє бажання уподібнитися до Святого Вінчі не зупинялося на стилі їхніх вусів і борідки, а й на сумнівних нахилах приєднатися до Вінчі у смерті, принципово через утоплення.

Їхні черевики оббиті пластинами з металу. Їхні передпліччя обмотані ланцюгами. А їхній чемпіон ніколи не розлучається з корабельним якорем, який носить всюди із собою.

Сірі монахи виступали гарантом того, що монахи жовті не стануть одразу ж топити себе, побачивши велику воду.

Це ще нічого, багато хто океану ніколи й не побачить, а в калюжах усе ж потоне.

Біля кам'яної жаби не було тільки нікого з храму Святого Хавкіна. На всьому горизонті не виднілося й шматочка їхнього темно-синього вбрання. Уже можна сміливо стверджувати - бліді монахи з ножами на поясах прийдуть до місця збору останніми.

Не виключено, що перераховані вище речі про монахів Святого Вінчі, Святого Ігуана і Святого Хавкіна якраз і займали розум замисленого ченця на вершині Жаби.

- І не думав, що в моїй божевільній по суті місії я знайду так багато союзників, - Олег першим порушив усталену на вершині скелі тишу.

Повіки червоного монаха були напіввідкриті, а куточки його рота звисали під вагою зморшок на щоках. Обличчя Риби не виражало негативних емоцій, воно просто так виглядало в розслабленому стані.

- А я ось, навпаки, розраховував на значно більше, - підтримав діалог старий у червоній робі. - Клеймори Заходу перші серед монахів-воїнів. Рада настоятелів винесла рішення - битися з Демоном Марою ви повинні під керівництвом одного з "чорних", - дивлячись на берег, продовжував говорити Риба. - Треба ж було поїзду Захід-Північ зійти з рейок саме в цей місяць...

Риба говорив із тим самим рідкісним акцентом, що й Олег. Використовував діалектизми, підкреслюючи своє східне походження. Цей фактор не міг не викликати прихильності Олега до старого.

- Ось як, - задумливо відповів Олег.

У його задумливості не було щирості, але спроба заповнити прогалину в темі, яка не дуже йому й цікава.

Олег витримав ввічливу паузу і перейшов до питання, що було набагато ближче до його власної шкіри. Те, що й мотивувало його забиратися по спині Жаби вгору.

- Батьку, ти головне не впадай у відчай так сильно з цією Марою, - продовжив Олег. - Від тебе все ще може бути користь. Ти дуже зручно виявився моїм земляком, а для мене має більше значення, щоб хоча б одна людина з рідного краю продовжувала пам'ятати моє ім'я, - Олег подумки пом'янув усіх, кого він не міг пригадати. - Щоб ніхто з твого дому й не знав твого імені? Не можна так.