Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Риба трохи розгублено посміхнувся у відповідь, до кінця не розуміючи, чим саме він може бути йому корисний.

- Отже, ім'я моє - Олег. Запам'ятай його, - попросив Олег.

Старий Риба слухав і поглядом намагався пробратися під шматок тканини, в яку була закутана булава на плечі Олега. Він бачив цю зброю розчохленою вчора, причому непристойно близько - просто біля свого обличчя. Але речі навмисне приховані від погляду, природно, викликають тільки більший інтерес.

- Я запам'ятав, - заспокоїв Олега Риба. - Скажи у відповідь, будь ласкавий - як ти потрапив до храму Мари і під час посвячення закріпив за собою таке нетипове для Півночі ім'я? - запитав настоятель без храму.

Щойно слова Риби досягли вух монаха-самозванця, той вмить йому відповів.

- О ні-ні-ні, у мене немає, не було й ніколи не буде чернечого імені, - у виправдувальному тоні відповідав Олег. - Ім'я "Олег" мені хтось дав при народженні. Ім'я це мені не подобається. Я б ніколи таке собі не вибрав. Звучить воно нерозумно. Ну, Олег. АлеГ. Чи було це ім'я колись взагалі популярним? Чи є місто, де найпоширеніше ім'я це - Олег? Не вірю я в це, - ділився він зі старим.

Риба не намагався й думати, що не так зі скаргами його співрозмовника, але обережно пропускав через сито кожне сказане ним слово. Він знав, що насправді Олег не належить ні храму Мари, ні будь-якому іншому з храмів, але продовжував сприймати його як подібного до себе - монаха-воїна. Олег - це такий самий воїн без священного обов'язку, тобто воїн-монах. Як і Риба, як і майже всі монахи, що зібралися сьогодні навколо скелястої Жаби, Олег прийшов самозакохано пожертвувати собою, в надії віднайти для себе порятунок.

До того ж, в очах Риби та інших монахів Олег усе ще був убивцею бойового кістяка храму Мари та їхнього стародавнього настоятеля Йохана, а не якимось хером, що стоїть на горі.

- Гарне в тебе ім'я, - заспокоїв Олега старий у червоному. - Ти й справді чекаєш насмішок від того, хто сам вибрав називатися Рибою?

Олег кивав Рибі, але в очах його миготіла недовіра.

- Хто знає, може до того, як ти постригся, тебе теж звали Олегом? Потім ти невдало поміняв своє ім'я на Рибу, - продовжував вголос розмірковувати Олег. - Не найкраще рішення, але всяко цікавіше, ніж якийсь там "Олег", - закінчивши репліку, Олег ледь не витягнув із глибини горла це неприємне для нього ім'я.

Старий відірвався від споглядання пінистих хвиль і всім тілом повернувся в бік свого співрозмовника.

- Ні, мене ніколи не звали Олегом, а Риба - це ім'я дорогого мені друга. По завершенню обов'язкового навчання він марив стати монахом і піти у відлюдництво. Риба хотів жити серед гір і до самої смерті в смиренній самоті молитися за цей світ, - ділився старий.

- Батьки твого друга назвали свого сина Рибою?! - перебив монаха Олег і одразу почав вдивлятися в родимку на зморшкуватому обличчі співрозмовника.

- Ні, це ми, його друзі, називали його Рибою в гімназії та у дворі. Це було його прізвисько, - спокійно відповів червоний монах.

- Добре, - сказав Олег і подумки закріпився на цій ділянці діалогу. - Я здогадуюся, що з ним щось сталося, і після цього він передумав або з якоїсь причини не зміг стати відлюдником. В іншому разі ніхто не буде просто так брати собі ім'я друга.

Зовнішність червоного монаха сама по собі мала на увазі, що в усьому світі дуже мало його однолітків, не кажучи вже про людей старших. Можна заочно і без докорів сумління питати якого розміру склеп із людьми, яких Риба знав із дитинства.

- Ні, Риба не передумав, йому не пощастило, - спокійно заперечив монах із золотим ключем за спиною. - Він, його мати і їхня домашня тварина загинули дорогою до ветеринарної клініки, - розповідав монах Риба. - Їх накрило аномально великим градом. Розміром так із мобільний телефон. Той град трощив дерева. Навіть дах автомобіля, в якому перебували Риба з його матір'ю, не вберіг їх.

Олег ніколи не бачив град наживо. Образ чи два промайнули в його голові, але це була мінлива картинка. Як погодні опади могли вбити людину всередині автівки чи під кроною дерева він взагалі не міг уявити.

- Скільки людей втратили своїх близьких того дня? І тільки тому, що Демон прокинувся поруч, - говорив червоний монах. - Це сьогодні, ти і я стоїмо тут біля берега в очікуванні Мари, але який Демон убив Рибу і його матір, Отець досі не знає, - Риба нахилив голову вперед, ближче до Олега. -  Отець вважає, що близький контакт Мари з містом Роз дасть йому достатньо даних для глибокого аналізу. Цього Йому може вистачити, щоб розтлумачити минулі появи Демонів і, можливо, присікти на корені майбутні.

- Ти досі тримаєш Рибу так близько до серця, - вголос здивувався Олег. - Через усі ці роки це здається чимось набагато більшим, ніж просто "дружбою".

Старий зімкнув свої густі брови. Кожна зі зморшок на його обличчі стала глибшою. Обличчя заполонили незліченні чорні лінії посеред місць, де шкіра здавлювалася сама об себе.

- Я ні в якому разі не засуджую, не подумай, - відступаючи, запевнив Рибу Олег. - Я й раніше здогадувався, хто ви, ченці, такі. І неважливо, послушники, монахи-воїни, волоцюги чи відлюдники. Перший зустрічний чоловік не зможе витримати зарок непорочності, а в чернечій келії, битком набитій чоловіками, уууу, - протягнув Олег. - Буде куди комфортніше тим, у кого від народження мозок розладнаний... ні, радше налаштований дещо інакше, ніж це заплановано.