Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

Після обіду ми ще трохи спілкувалися, а потім почали збиратися додому. Біля воріт Любов Петрівна міцно мене обійняла й тепло промовила:

— Приїжджайте ще, люба.

— Дякую, — відповіла я, трохи розгублено, бо не чекала такої щирої теплоти.

Коли ми рушили, Тимофій накрив мою долоню своєю, а потім глянув на мене проникливим поглядом.

— Ти як?

— Все добре. У тебе чудова мама, — відповіла я, легенько всміхаючись.

— Я ж казав, що ти їй сподобаєшся.

Я знову посміхнулася, не знаючи, що сказати. Так, здається, я справді їй сподобалася. Але що це змінює? Ми ж не разом із Тимофієм, то яка різниця? Проте ця думка все одно гріла мені душу.

Решту дороги ми їхали мовчки. Тимофій так і не випустив моєї руки. І я не пручалася. Бо хоч іноді хочеться дозволити собі бути слабкою й піддатися бажанню. А зараз я бажала лише одного — його дотиків. Тому просто насолоджувалася цим моментом.