Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон кивнув, підводячись на ноги.

— Нехай так. Я буду готовий до цього.

Раптом, кільце, яке лежало осторонь на землі, почало мерехтіти дивним світлом, випромінюючи темну, майже примарну енергію. Невидимі нитки тіні почали тягнутися до Алесара, намагаючись повернутися до свого власника. Еріон спостерігав за цим з тривогою, розуміючи, що кільце не збиралося так просто втрачати зв’язок із ним.

Алесар, помітивши, як тіньові пасма енергії охоплюють його обрубок руки, посміхнувся крізь біль. Він підняв погляд на Еріона, його очі світилися диким блиском.

— Думаєш, що ти переміг мене? Артефакт не відпустить мене так легко, — прошепотів він, відчуваючи, як енергія обвиває його рану, заліковуючи її.

Еріон зрозумів, що артефакт намагався знову злитися з Алесаром, надаючи йому нових сил. Тінеріз затремтів, реагуючи на присутність цієї чужої енергії, попереджаючи Еріона про небезпеку.

— Досить! — вигукнув Еріон, змахнувши Тінерізом, направляючи темну ауру меча в бік кільця, намагаючись розірвати цей небезпечний зв’язок.

Проте кільце вивільнило новий вибух енергії, що розсіяла частину темного туману довкола, огорнувши Алесара. Його тіло почало світитися темно-сріблястим світлом, і він повільно підвівся, рана на його руці почала затягуватися під дією артефакту.

— Це ще не кінець, Еріоне! — загарчав Алесар, знову готовий до бою, тепер із силою, яку надавало йому кільце.

Еріон знову зосередився, відчуваючи, як Тінеріз реагує на загрозу, відчуття сили знову наповнило його, хоча виснаження почало брати своє. Він розумів, що битва з Алесаром не завершена і тепер обидва артефакти будуть змагатися, щоб утримати своїх власників на ногах.

Щойно кільце знову приєдналося до Алесара, його поверхня засяяла ще яскравіше, випромінюючи таку силу, що навіть повітря навколо нього почало тремтіти. Усі присутні зупинилися, завмерши в подиві, коли кільце вивільнило темний спалах, який охопив Алесара, обплутуючи його тіло немов павутинням.

Алесар ошелешено озирнувся, намагаючись вирвати руку, але тіні, що вивільнялися з кільця, тримали його міцно. З кожною секундою темні пасма вгрузали все глибше, засмоктуючи його руку й повільно затягуючи його самого.

— Що… що відбувається?! — закричав Алесар, б’ючись і намагаючись вирватися з цієї темної пастки, що була його ж артефактом.

Еріон і решта спостерігали, не розуміючи, що відбувається, але навіть вони відчували, як якась могутня сила працює проти Алесара. Тінеріз в руці Еріона тремтів, немов відчуваючи напругу й енергію, що вивільнялася навколо.

Алесар, розлючений і спантеличений, дивився на свої руки, бачачи, як його тіло повільно поглинається силою артефакту. Він рвався і кричав, намагаючись втримати зв’язок зі світом, але кільце нещадно засмоктувало його, поглинаючи немовби якусь жертву.

— Ні! Це не може бути! — гукнув він, його очі наповнилися жахом і нерозумінням. — Я… я — володар цього артефакту!

Проте кільце не зупинялося. Його енергія вирувала, і тіло Алесара почало поступово зникати, засмоктуючись у темний портал, що утворився в центрі кільця.

— Що за… — прошепотів Еріон, спостерігаючи, як Алесар зникає, поглинутий власним артефактом.

Еріон, все ще приголомшений подіями, відчув легке тремтіння в руці, де він тримав Тінеріз. Голос меча пролунав у його свідомості, спокійний і холодний, як завжди.

— Алесар виявився занадто слабким для свого артефакту, — промовив Тінеріз, його слова були позбавлені будь-якого жалю. — Артефакт вимагає своєї ціни за силу, що він дарує. І коли власник не може впоратися з нею, артефакт забирає його. Тепер Алесар стане частиною цієї сили, як і ті, хто прийшов до нього раніше.

Еріон вдивлявся в місце, де тільки-но стояв Алесар, відчуваючи холодний подих усвідомлення. Те, що сталося з Алесаром, не було просто покаранням — це був природний цикл, невід’ємна частина сили артефактів.

— Значить, ти також вміщуєш у собі тих, хто володів тобою раніше, — тихо промовив Еріон, задумливо вглядаючись у темне лезо Тінеріза. — Усі ті, хто не впорався з твоєю силою, продовжують жити в тобі.

— Так, — підтвердив Тінеріз. — І такою є доля кожного, хто занадто слабкий, щоб прийняти тягар артефакту. Як і я, решта артефактів несуть у собі сліди своїх попередніх власників. Це ціна нашої влади, і вона непорушна.

Еріон відчув, як важкість цієї істини лягла йому на плечі.

Тінеріз, відчувши невпевненість Еріона, заговорив знову, його голос звучав у свідомості чітко і владно.

— Ти повинен знати більше, — сказав він. — Я покажу тобі те, що мають знати всі володарі артефактів, аби зрозуміти їхню істинну природу.

Еріон не встиг навіть запитати, що саме мав на увазі Тінеріз, як раптом його голова запаморочилася, і світ навколо почав розчинятися в тумані. Він відчув, як ноги втратили опору, і його зір поступово потемнів. Останнє, що він чув перед тим, як втратити свідомість, був голос Тінеріза, холодний і невблаганний:

— Лише той, хто пройде шлях у тінях, зможе вижити в темряві.

Коли Еріон нарешті знову зміг бачити, він опинився у дивному місці, що не належало ні реальному світові, ні видінням, які він бачив раніше. Навколо нього простягалися безмежні рівнини, залиті мерехтливим світлом, схожим на відблиск місячного сяйва на темній воді. У повітрі стояв дивний запах, змішаний із ледь чутним дзвоном голосів, що відлунювали звідкись із далекого минулого.