Читати книгу - "На запах м’яса"

— Вирішила спочатку до Києва доїхати, потім уже помити…

— Здалеку їдете?

— Тут десь поблизу автомийка є? — питанням на питання.

Майор вказав на сіру коробку, що виднілася прямо по курсу.

— Надовго в столицю?

— Від столиці залежатиме, — відповіла зухвало.

Глянула на Київ — уже височів на обрії. «Цього разу не піду без тебе», — затято повторила слова з пісні леді Гаги. По чию душу спершу пнутися? Перед очі підлі зрадники — Чертог, Руська, Андрій. І мама…

У «Гібралтарі» того дня напруження зашкалювало. Напередодні несподівано для всіх шеф оголосив про відкриття за два місяці філії в Мадриді. На дошці оголошень повісили розпорядження з умовами конкурсу, у якому міг узяти участь будь-хто зі співробітників, позмагатися за суперприз — призначення до іспанської філії. Народ жваво обговорював новину, у плітках прогнозував розвиток подій і шанси ймовірних кандидатів. А топ-менеджмент зранку засів у кабінеті Чертога. Уже обідати час, а керівники напрямів і відділів не виходили… А люди ж хвилюються! Уже і секретарку розпитували, і трафік-менеджера підсилали з нібито нагальними справами. Ніхто нічого…

Перед обідньою перервою Ігор Росов із Максом Пічкуном вискочили на поріг перекурити. Тільки клацнули запальничками, аж біля офісного центру загальмувала розкішна синя «Волга»: ляля — не апарат.

— Блін, колись і я собі таку куплю… — сказав Макс.

— Гарно відреставрована, — погодився Ігор. Вдивився, і щелепа відвалилася: «Еліза?..»

Вийшла з автівки, замкнула дверцята. Рухалася граціозно, упевнено, як хижа тварина. Підійшла до хлопців.

— Гілка?! — зрадів Макс. — Привіт…

— Привіт, — сказала Майка Росову.

— А ти… — Ігор розгубився.

— Ще побачимося. — Усміхнулася, штовхонула важкі двері, зникла всередині.

З обіду весь «Гібралтар» забув про престижний конкурс — теревенили тільки про несподіване повернення Чертогової улюблениці, що вона шефові чи то коханка, чи то позашлюбна дочка, чи то взагалі бозна-хто.

— А змінилася! А засмагла! Брехала, що хвора… На Балі якомусь відлежувалася, поки ми тут вкалували.

Тільки Руслана Вирва мовчала — уперто витріщалася в підручник з іспанської.

— А куди вона пішла? — спитала котрась із колежанок.

— Кажуть, до Чертога, — сказав Макс. — Може, у секретарки запитати?

…Секретарка не встигла оперативно відреагувати на несподівану появу колишньої співробітниці, що про неї шепотіли: «Померла, бідаха». Щелепа відвалилася.

— Гілка?..

— Чертог у себе? — Майка й на мить не зупинилася біля секретарки, сунула до шефового кабінету, тремтіла од збудження: м’ясо… Вскоче, лясне Чертога по щоці. Що? Думав, здохла?..

— Та зачекай! — обурилася секретарка. — У нього нарада!

Майка всміхнулася зухвало й розчахнула двері Чертогового кабінету.

Чертог саме кричав — трахав топ-менеджмент по повній уже яку годину поспіль і навіть не захрип. Жбурляв папери, грозився звільнити всіх на фіг чи просто зменшити зарплатню відповідно до обсягів, які…

— …впали! — тицьнув грубим пальцем у показники на столі, почув, як рипнули двері, відірвав очі від паперів, щоби знищити вже заодно й дурну секретарку, і побачив Майку.

Майка узріла Чертога в другу мить, бо спершу наштовхнулася на перелякані очі свого безпосереднього начальника Нестора Слободяника. Згадала про стимул, з яким Чертог гнав її на смерть.

— Я повернулася, — сказала. Дивилася Чертогові в очі. — Кабінет свій можу зайняти?

Топ-менеджмент прилип до крісел. Хтось із найбільш сміливих потягся до пляшок із мінералкою, що вони стояли посеред столу, та вчасно схаменувся. У кабінеті запала здивована, як знак запитання, тиша.

Чертог увіп’явся в Майку поглядом. Усміхнувся задерикувато.

— Працювати! — кинув топ-менеджменту. Поманив Майку пальцем до себе. — Ану, іди сюди…

Топ-менеджмент рвонув до дверей, розвіявся на попіл. Чертог жестом запропонував дівчині сісти, сам упав у крісло навпроти. Роздивлявся дівчину безцеремонно.

— І що? Недарма я тебе від унітазів відірвав?

— Я одужала, — Майка ледь стримувала лють. — Можу працювати. На місці Слободяника.

Чертог розреготався.

— Дідько! Пам’ятаєш?

— Ви ж самі казали: такий стимул — варто жити.

— Може, у Мадрид поїдеш?

— А справедливість?.. Я повернулася, щоби зрозуміти: ви слова дотримаєте чи ні?

Чертог почервонів від гніву — що?! Та хто ти така, щоби йому тут про честь і гідність нагадувати?! Подався до Майки — відсахнулася граціозно й хижо, без страху. З цікавістю дивилася дядькові в очі: «Ну, а далі що?»

Чертог відкинувся на спинку крісла, усміхнувся азартно.

— А що — давай! Звільню Слободяника сьогодні ж. Завтра починай. Не розвалиш мені відділ?

— Спробую…

— Три місяці тобі строк. Протримаєшся на рівні Слободяника — одержиш надбавку до зарплатні.

Не подякувала. Кивнула холодно.

— Тільки я… з вами не спатиму.

Чертог брови звів, глянув на дівчину уважно — а вона змінилася… Не ззовні — ззовні така ж: струнка, тендітна, сірі очі світяться на тлі рівної засмаглої шкіри — таких тисячі. Та лише в цієї в погляді з’явилося щось дике-невтримне. І дихає… Дихає ніби не тутешнім повітрям.

— Де була? — кинув зацікавлено.

— Та тут неподалік…

— Давай, давай! Правду! — не повірив. — В Індії так засмагла?

Майці перед очі — Лупин хутір. Знітилася.

— В Індії… — кинула. Перед ким сповідатися?

— Секретарці адресу свою лиши. Щоби завтра вранці службова автівка тебе з дому забрала.

— На власній доберуся.

— І тачку маєш? — здивувався Чертог.

— Під офісом стоїть.

Чертог пішов до вікна, визирнув. Майка стала поряд.

— Синя «Волга», двадцять перша, — сказала. — Тільки відреставрована.

— Та бачу — гарна. Продай! Люблю ретро-автівки.

— Уже є покупець.

— А якщо я дуже попрошу?

Майка глянула на Чертога зухвало.

— Погоджуся, — відповіла, наче на гачок посадила.

— От і почекай продавати. Пізніше обговоримо. — Чертог відступив на крок, наче хотів із гачка зірватися. Усміхнувся. — Із поверненням, Гілка!

Майка йшла до «Волги» — ледь стримувала злий регіт, згадуючи подив Чертога, переляк Нестора Слободяника і всього топ-менеджменту разом. Слободяника — геть! М’ясо! Першим і стане! З Чертогом пізніше розбереться. Утне йому щось таке болюче — скрутиться од жахів. Ще пошкодує, що дозволив Майці до «Гібралтару» повернутися!

У лице — вітер. Воля… Прочинила дверцята «Волги», мало не впала: у зачиненому салоні під гарячим сонцем задихався Хаус.

— Дідько, Хаусе… — злякалася. Скинула безвільну тушу із сидіння під ноги, лила на кота воду з пляшки. — Зараз, зараз…

Вскочила за кермо, відігнала «Волгу» в тінь.