Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Попереду з’явилася постать — примарний образ одного з попередніх володарів Тінеріза, тінь із ледь помітним обрисом обличчя. Тінь дивилася на Еріона, і в її погляді відчувалося щось неймовірно давнє, глибоке, наче цей воїн пройшов крізь століття, несучи на собі тягар меча.

— Ти — черговий, хто тримає в руках Тінеріз, — заговорив привид, його голос звучав як шепіт у вітрі. — Кожен із нас шукав влади, кожен з нас не зміг її втримати.

Еріон стояв мовчки, відчуваючи, як з кожним словом тінь пронизує його душу. Він відчув у собі страх і повагу до того, що відкривалося перед ним.

— Що ви всі зробили не так? — нарешті запитав він, поглянувши прямо в очі привида. Його голос був тихим, але сповненим напруження. — Як мені уникнути цієї долі?

Тінь уважно подивилася на Еріона, його погляд був пронизливим і наповненим сумом, немов він вже знав, що його слова принесуть більше запитань, ніж відповідей.

— Як це зробити? — привид видихнув, і в його голосі прозвучала важкість безвиході. — Я не можу тобі сказати. Якби хтось з нас, колишніх власників, знайшов цей шлях, Тінеріз би зараз не тримав наші душі у своїх тенетах. Усі, хто намагався здолати його вплив, зрештою опинялися тут — тінями свого колишнього “я”.

Еріон на мить відвів погляд, обмірковуючи слова привида. Він відчував, як важкий холод розливається всередині, обтяжуючи кожну його думку.

— Значить, ніхто не зберіг себе? — запитав він, намагаючись знайти хоч якусь надію у словах тіні.

Тінь тільки сумно всміхнулася, хитаючи головою.

— Ніхто, Еріоне. Кожен із нас сподівався знайти свій спосіб, але так і не здолав цієї темряви. Проте, якщо хочеш знати більше — питай свій меч. Можливо, саме він зможе відкрити тобі шлях, який залишався прихованим для інших.

Еріон повільно вдихнув, намагаючись заспокоїти стрімкий пульс.

— Що ж, значить, вихід все-таки десь є, — прошепотів він сам до себе, звертаючись до Тінеріза подумки. — І якщо я той, хто зможе його знайти, тоді ти мені допоможеш, чи не так?

Здавалося, меч відповів йому тихим резонансом, що пробіг руків’ям і заповнив його долоню холодним теплом. Із темряви навколо, здавалося, виник голос Тінеріза, мов шепіт, що ледь торкався свідомості:

— Шлях є. Але він потребує не тільки сили, а й жертовності. Ти маєш звільнити мене від кайданів темряви, яка так довго живе в моєму лезі, щоб завершити цей цикл. Ти ж знаєш, що я ніколи не жадав зла. Усе, чого я прагну, — це слідувати своїй природі.

— І що ж ти маєш на увазі?

— Я можу відкрити тобі більше, — відповів Тінеріз. — Я покажу тобі таємниці, які залишалися захованими в темряві поколіннями, але тільки ти вирішуєш, чи зможеш сприйняти ці видіння і не втратити себе.

Еріон витримав паузу, готуючись до можливих наслідків. Йому доведеться розібратися зі своєю волею, з важким тягарем, що приходить разом з істинами, захованими за віками. З глибоким подихом він кивнув, відповідаючи Тінерізу:

— Покажи мені все, що я маю знати, і нехай буде, що буде.

Темрява заповнила його свідомість, і Еріон відчув, як світ навколо зникає. Він падав у порожнечу, і лише шепіт Тінеріза вів його далі, як далекий маяк. Раптом перед його очима з’явилися розмиті образи — картини минулого, що змінювали одна одну з приголомшливою швидкістю.

Еріон бачив, як меч переходив з рук у руки — володар за володарем, кожен із них мав свою історію, свої мотиви. Одні прагнули влади, інші — помсти, а дехто — захисту, але всі зрештою підкорялися тіні, яка існувала в клинку.

Зрештою, образи сповільнилися. Він побачив чоловіка в обладунках, який стояв на колінах перед храмом, у якому, здавалося, живе сама темрява. Обличчя воїна було сповнене рішучості, але його очі — бездонної втоми. Це був один із давніх власників, і він говорив до Тінеріза:

— Я обрав тебе, бо думав, що зможу тебе контролювати, що зможу підкорити твою силу для своєї волі… — голос його був рішучим, але з ноткою болю. — Але ти… ти є суддею, так само, як і я став ним. Ми пов’язані назавжди, і я вже не можу втекти від тебе.

Еріон усвідомив, що цей чоловік уособлював у собі минулу епоху, час, коли судді темряви тільки починали свою подорож, і тоді ще ніхто не знав, чим закінчиться володіння артефактом.

— Тінерізе, — звернувся Еріон, відчуваючи тягар поколінь на своїх плечах, — покажи мені, як розірвати цей цикл.

Тінь відповіла, її голос був низьким і відчуженим:

— Цикл можна розірвати лише тоді, коли володар прийме свою сутність, коли зрозуміє, що володіє не зброєю, а частиною самої темряви. Ти маєш не контролювати мене, а бути частиною цього зв’язку. Лише тоді ти станеш суддею, а не рабом.

Образи зникли, і темрява почала розсіюватися, залишивши Еріона на межі пробудження, з відчуттям, що він тепер знає більше про Тінеріза і про те, що чекає попереду. Його дух наповнився новою рішучістю, і, відкривши очі, він побачив поруч своїх товаришів, які вже помітили, що він прийшов до тями.

Еріон повільно підвівся, відчуваючи, як його тіло повертається до реальності, і побачив схвильовані обличчя своїх друзів. Салем підійшов ближче, нахилившись до нього з тривогою в очах.