Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти щось хочеш сказати? — запитала вона, підозріло звузивши очі.
— Я мовчу, — спокійно відповів я.
— От і мовчи, — буркнула вона, але я помітив ледь помітну усмішку в кутиках її губ.
Я допоміг їй одягнути світле довге пальто, після чого швидко зібрався сам.
— Готова? — запитав, подаючи їй руку.
Емі поклала свою долоню в мою, і це відчуття чомусь знову змусило мене відчути щось тепле десь глибоко в грудях.
— Так, поїхали, — відповіла вона.
Аріна й Матвій зустріли нас на порозі з теплою усмішкою. Відчувалося, що вони справді раді нас бачити. Я не так давно знайомий із ними, але після першої зустрічі в мене залишилися лише приємні враження. До того ж Емі явно цінує дружбу з Аріною, а це означає, що ці люди заслуговують на мою довіру.
— Заходьте, не стійте на порозі! — весело сказала Аріна, відступаючи вбік і запрошуючи нас усередину.
Ми переступили поріг, і я одразу звернув увагу на просторий передпокій, що вів у вітальню. Будинок великий, з сучасним, але затишним інтер’єром. Видно, що тут живе сім’я, яка дбає про свій простір, створюючи в ньому особливу, теплу атмосферу.
— Як доїхали? — запитав Матвій, потискаючи мені руку.
— Все добре, без пригод, — відповів я.
Матвій лише усміхнувся у відповідь, а Аріна тим часом допомогла Емі зняти пальто. Я простягнув руку, щоб узяти його, і ми разом пройшли у вітальню.
У центрі кімнати, на великому килимі, сидів маленький хлопчик і зосереджено розглядав свої іграшки.
— З нашим Сашком ти вже знайомий, — звернулася до мене Аріна.
— Привіт, малий, — привітався я, нахиляючись до нього.
Хлопчик підняв на мене великі сині очі й уважно подивився. Він був справді милим — темноволосий, з пухкими щічками та безпосередньою дитячою серйозністю. І явно успадкував зовнішність батька.
Я перевів погляд на Емі й помітив, як її очі м’яко світилися ніжністю. Вона дивилася на Сашка з такою теплотою, що в мене щось стиснулося в грудях. Це було вперше, коли я побачив її такою — сповненою тихого захоплення.
— Привіт, котику, — лагідно звернулася вона до хлопчика.
Емі повільно опустилася на килим поряд із ним, а Сашко, ніби відчуваючи її щиру симпатію, потягнувся до неї ручками. Емі м’яко підхопила його та посадила собі на коліна. Вона тримала його з обережністю, але водночас природно, ніби робила це вже сотню разів. Сашко уважно вивчав її, а потім зацікавлено торкнувся її волосся маленькими пальчиками.
— Йому подобаються красиві дівчата, — засміявся Матвій.
Усі розсміялися, а я в цей момент відчув, як моє серце пропустило удар. Коли я дивився на Емі зараз — з малюком на руках, із цим ніжним виразом на обличчі — я знав, що хочу бачити її такою завжди. Хочу бачити, як вона тримає на руках нашу донечку.
І хоч ми ще не разом, хоч вона вперто тримає дистанцію, я знаю, що це лише питання часу. Я не збираюся здаватися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли ти поруч , Кері Ло», після закриття браузера.