Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Еріоне, ти як? — промовив він, пильно оглядаючи його.

Райнар теж уважно дивився на нього, помічаючи щось незвичне. Він підняв брови, і його обличчя сповнилося здивуванням.

— З тобою щось сталося, Еріоне, — сказав Райнар, вказуючи на його очі. — Вони змінили колір… Твій погляд став глибшим, темнішим.

Еріон відчув легкий холодок на шкірі, тінь Тінеріза оселилася десь у глибині його суті. Він озирнувся на них, намагаючись пояснити, але слова застигли в горлі.

— Я… бачив щось важливе, — нарешті промовив він. — Тінеріз показав мені фрагменти свого минулого. Я бачив колишніх володарів, їхні помилки, їхній біль. Він хотів, щоб я зрозумів, що для справжнього зв’язку… я маю прийняти його сутність.

Елрік з недовірою підняв голову, уважно вдивляючись у нього.

— Ти хочеш сказати, що став ще ближчим до артефакта? Це може бути як перевагою, так і небезпекою. Ти готовий до наслідків?

Еріон кивнув, усвідомлюючи, що кожен крок із Тінерізом змінює його.

— У мене немає іншого вибору. Якщо ми хочемо здолати Братство й тих, хто стоїть на нашому шляху, я повинен стати сильнішим… навіть якщо це загрожує мені самому.

Еріон повільно озирнувся і зосередив погляд на кільці, яке залишалося лежати на землі, випромінюючи слабке, але відчутне сяйво. Навколо кільця немов повисла напруга, і навіть тіні здавалися темнішими там, де воно лежало.

— Що з кільцем? — запитав він, усе ще приголомшений подіями.

Салем відступив на крок, уникаючи погляду на артефакт.

— Воно… просто залишилося там. Після того, як поглинуло Алесара, ми вирішили не чіпати його, — пояснив він. — Ніхто з нас не наважився наблизитися.

Райнар глянув на Еріона, обережно кивнувши:

— Це кільце, схоже, не визнає слабких. Алесар заплатив високу ціну, тому що був недостатньо міцний духом для нього. Якщо хтось із нас візьме його до рук… наслідки можуть бути незворотними.

Еріон, задумавшись, підійшов ближче до кільця, але залишився на відстані, обережно вивчаючи його.

— Ми не можемо просто залишити його тут. Братство, або хтось інший, рано чи пізно знайде це місце, — промовив він, піднімаючи погляд на друзів. — Але не думаю, що зараз варто ризикувати його взяти.

Елрік нахмурився, підійшовши на крок ближче.

— Що ж, якщо кільце так само обирає власників, як і Тінеріз, можливо, воно саме дасть про себе знати… тому, хто зможе нести його. Але чи варто нам прагнути цього?

Салем відступив ще на крок, скривившись від самої думки про те, щоб взяти кільце до рук.

— Я не збожеволів, щоб ризикувати життям через цю прокляту річ, — буркнув він, зосереджено вдивляючись у кільце, яке лежало мовчки, наче чекаючи. — Ми вже бачили, що сталося з Алесаром. Цього мені достатньо.

Елрік похитав головою, швидко підтвердивши слова Салема:

— Я шукаю знань, а не прив’язки до артефактів, які пожирають душу. У мене немає жодного бажання дізнатися, як це — бути поглинутим у темряву.

Еріон зрозумів, що йому доведеться ухвалювати рішення. Його погляд повернувся до кільця, і він відчув слабкий поклик від Тінеріза, ніби меч був зацікавлений у цій новій силі.

Райнар, який спостерігав за усім, мовчки кивнув на знак згоди.

— Кільце належить одному з п’яти суддів темряви. Воно має обрати того, хто буде здатний витримати його тягар, — тихо сказав він. — Але навіть з урахуванням цього ми не повинні легковажно ставитися до цього артефакта.

Еріон уважно вивчив кільце, відчуваючи, як його сила немов пульсувала, чекаючи наступного власника. Він вдихнув глибше, намагаючись прийняти зважене рішення.

— Виходить, вибір залишається між нами, Райнаре, — сказав він, звернувшись до свого союзника. — Ніхто з інших не ризикне, і, схоже, тільки ми здатні витримати його силу, якщо це взагалі можливо.

Райнар злегка нахилив голову, вдивляючись у кільце з обережністю та певною тривогою.

— Я розумію, що ти хочеш зробити, Еріоне, але, враховуючи те, що ми вже знаємо… можливо, не варто поспішати. Кожен артефакт має свою ціну, і взяти на себе ще один тягар — це не простий вибір.

Еріон кивнув, усвідомлюючи правду в його словах. Тінеріз дав йому значно більше, ніж він міг очікувати, але й вимагав чимало. Другий артефакт міг або збагатити його сили, або ж перетворити його на чергову жертву, подібно до Алесара.

— Я не відмовляюся від можливості взяти його, якщо це допоможе нам у боротьбі з Братством і захистить нас обох, — обережно відповів Еріон. — Але я також не впевнений, що зможу витримати дві таких сили.

Салем, який стояв поруч, з тривогою дивився на них обох, і зрештою не витримав:

— Може, є інший спосіб? Чи мусите ви брати його зараз? Ми вже бачимо, до чого це може призвести.

Елрік, підтримуючи думку Салема, додав:

— Можливо, краще знайти місце для зберігання кільця, де воно не завдасть шкоди нікому з нас, принаймні на час нашої подорожі. Ви обидва — цінні союзники, і ми не можемо дозволити, щоб ці артефакти вас знищили.