Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон задумався, вагаючись між бажанням скористатися силою кільця й осторогою, яку висловили друзі.

— Ми не можемо залишити його тут. Кільце тягне до себе тих, хто володіє артефактами, як це сталося з Алесаром. Якщо ми підемо, не захопивши його, то будь-хто, хто має зв’язок із цими силами, зможе знайти його. І тоді… ми навіть не будемо знати, в чиїх руках воно опиниться.

Райнар здавлено кивнув, розуміючи справедливість його слів, але залишався обережним.

— Згоден, залишати його тут ризиковано, — відповів він. — Але чи готовий ти прийняти на себе ще один артефакт? Ми вже бачили, як артефакти поглинають володарів, коли ті стають слабкими чи надто амбітними. Чи зможеш ти впоратися із цією силою?

Еріон зустрів його погляд, на мить задумавшись. Він відчував силу Тінеріза в кожній жилі свого тіла, але розумів, що ще один артефакт може змінити його назавжди. Проте він також знав, що залишати кільце напризволяще означає ризикувати не лише своєю долею, а й долею світу.

Салем, зважуючи всі їхні слова, нарешті промовив:

— Якщо рішення все ж буде взяти його з собою, то хай це буде рішення обох із вас. Хай той, хто прийме кільце, буде готовий до наслідків. Та знайте: ми — ваша підтримка, але ми не можемо врятувати вас від його впливу.

Елрік, спостерігаючи за ними, додав:

— Можливо, перший крок — це хоча б спробувати торкнутися його, не приймаючи. Якщо воно не відповість, ми повернемося до питання про приховування. Якщо ж відчуєш зв’язок, Еріоне… це буде твоє рішення.

Еріон кивнув, сповнений рішучості, і обережно підійшов до кільця, готовий до всього, що на нього чекало. Він перевів погляд на Райнара, відчуваючи всю серйозність моменту.

— Отже, хто спробує першим? — запитав він, піднімаючи брови і дивлячись на Райнара.

Райнар кивнув, сприйнявши це як виклик.

— Я не боюся цього випробування, — тихо сказав він. — Але чи можу я бути певним, що цей артефакт не змінить мене так, як змінив Алесара?

Еріон уважно дивився на нього, обдумуючи кожне слово. Він розумів, що це рішення несе величезний ризик, і сам ще не був упевнений у готовності взяти на себе таку відповідальність. Та водночас він відчував, що в їхній ситуації зволікати не можна.

— Ми не знатимемо, поки не спробуємо, — відповів Еріон, трохи нахилившись, щоб побачити кільце на землі. — Але якщо це вибір між тим, щоб ризикнути тут і зараз, чи дати можливість цьому кільцю опинитися в руках когось небезпечного, я оберу перше.

Райнар вдумливо кивнув, і між ними на мить запанувала тиша. Нарешті, він зробив крок вперед, нахилившись, щоб простягнути руку до кільця. Усі навколо затамували подих, спостерігаючи за кожним його рухом. Райнар обережно торкнувся кільця, його пальці ковзнули по холодному металу, але нічого не сталося. Він зітхнув з полегшенням і відвів руку.

— Твоє черга, — сказав він, піднімаючи очі на Еріона.

Еріон, трохи нервуючи, кивнув і повільно простягнув руку до кільця. Як тільки його пальці доторкнулися до металу, він відчув легке поколювання, а потім слабкий, але чіткий потік енергії, що пронизував його руку.

Еріон відчув, як енергія від кільця почала наповнювати його руку холодом, що поступово просувався вгору до ліктя. Відчуття було схожим на холодну течію, що проникала в його кров, пов’язуючи його з чимось глибоким і древнім. Він намагався зберігати контроль, міцно стиснувши зуби, щоб не піддатися цій владі, але енергія була потужною і тривожно знайомою.

Раптом він почув шепіт, ніби хтось намагався пробитися крізь відстань часу і простору.

— Ти… обрав нас. Не буде дороги назад, — прозвучало в його думках. Це були слова, але водночас щось більше — спільне відчуття ймовірностей, що відкривалися перед ним.

Райнар, який уважно спостерігав, помітив, як пальці Еріона ледь помітно здригалися. Його очі стали темнішими, а на обличчі відобразилася невидима боротьба. Райнар зробив крок ближче, але не насмілився втрутитися.

Еріон, відчувши тягар, несподівано відпустив кільце і схилився, глибоко дихаючи. Він відчував, як сила відступила, але залишила по собі щось, наче слід.

— Це… це небезпечніше, ніж я думав, — прошепотів він, намагаючись прийти до тями. — Кільце немов вимагає віддатися йому повністю, інакше… воно забере свою ціну.

Салем і Елрік, що стояли поруч, дивилися на нього з неприхованою тривогою.

— І що тепер? — запитав Салем, оглядаючи Еріона й Райнара. — Ми ж не можемо просто залишити його тут.

Еріон глибоко вдихнув, уважно дивлячись на кільце, яке лежало у його руці. Він відчував його силу, але був твердо переконаний, що наразі не готовий прийняти ще один артефакт під свій контроль. Обережно поклавши кільце у маленький шкіряний мішечок, який він носив на поясі, Еріон промовив:

— Нехай це кільце залишиться тут, поруч, але не на мені. Я не стану його одягати, поки не буду впевнений, що зможу протистояти його впливу.

Райнар, спостерігаючи за Еріоном, з повагою кивнув.

— Розумне рішення, — погодився він. — Сила вимагає великої витримки. І ми ще не знаємо, яку ціну вимагає кожен з них.